Дума про Хведьків Рубіж

— АЖ КарА Й СпасЕ!

Гетьман кивнув.

VІ

Топеш недаремно розташував легіон Захарчука в Конотопі. Ця рокіровка давала йому можливість прикривати Ксеню, і полювання за кров’ю тут ні до чого.

Легіон прийшов в обезлюднене облогою містечко коло півночі з середи на четвер 26 червня 1659 року. Прийняти його козакам Конотопської сотні вдалося доволі швидко. Вклалися вони у якісь півгодини. Це велике досягнення для розхлябаних Захарчукових частин, що десь на чверть складалися з резервістів — тих, кого «пропасниця» побила не більше року тому.

Легіон Захарчука потягнувся в нічному конотопському небі, як гайвороння над скотомогильником — ледве тримаючись ланок, на різних висотах, жахаючись, як мухи, бань високих православних храмів.

Жах! Жах!

Сарана над Конотопом — вставайте!

Чорні тіні теї сарани жахали бувалих козаків на валах, люди, що прокидалися пізно вночі ковтнути води, після побаченого жахіття гляділи у віконця і мліли — жах наче продовжувався ось наяву.

Темними нічними вулицями Конотопа шугали мерці.

— Боязко, боязко, неню! Бозя буде карати!

— Який Бозя, дитинко? Спи!

— Ой, боязко, Бозя он прийшов карати!

Дитинка тремтить коло вікна. Затуркана в такому ніжному віці мамчиними й татковими розповідями про Господа Бога, що прийде й покарає, дочка конотопського попа Сорокасвятської церкви не може зв’язати докупи двох слів, не може згадати, чим провинилася сьогодні, де згрішила і чого, чого Бог прийшов.

— Спи, Марійко.

— Бог кара!

Мати зривається з постелі перелякана. Невже звихнулась? Чого то вона? Де Бог кара? Який Бог кара?

— Бозя кара! Бозя прийшов! Мамо, спаси! А-а-а-а!

Уся в сльозах, дитинка хапається за маму, лізе в куток аж під піч, кричить, б’ється, тягне маму в свою схованку.

— Мамо, спаси! Бозя кара! А-а! Бозя прийшов! А-а! Бозя уб’є!