Вістович облизав сухі губи. Глибоко вдихнув і спробував угамувати дрібне тремтіння пальців.
— У вас є випивка? — трохи повагавшись, запитав він у Шобера.
— Маю трохи коньяку, — сказав той і знову зняв плаща й капелюха. Повісивши речі назад на вішак, директор дістав із шафи напівпорожню пляшку і дві склянки. Приніс їх до столу і налив співрозмовнику та собі. Вістович жадібно ковтнув випивку.
— Як ви, мабуть, розумієте, вибір у мене був невеликий, — сказав він після цього. — Моїм повідомленням і справді перестали би з часом вірити. Чекісти хотіли, щоби невдовзі я вирушив до своїх, але працював на червоних. Став їхнім агентом, вів подвійну гру. Про те, як вони збиралися контролювати мене й чим погрожували, я вже розповів… Тому зважитись на цю небезпечну хитрість — було єдине, що я міг. Молився тільки, щоби бомби, які я сам викликав собі на голову, вбили не тільки мене, а й добрячу зграю більшовиків.
— А той ваш допитувач не помітив підступу? Йому не спало на думку докладно перевірити числа у вашому повідомленні? — поцікавився Шобер.
— Звісно, він усе перевірив, — губи Вістовича раптом сіпнулись в усмішці, — причому ретельно й не раз.
— І не помітив, що там заховано вирок йому самому? Що ви підставляєте їх і себе під бомби?
— На щастя, ні.
— Як таке можливо?
— Можливо, якщо покликати на допомогу математику.
— Хай йому чорт, Вістовичу! Поясніть по-людськи!
— Налийте ще коньяку.
— А ви, бачу, втілення скромності… — гмикнув Шобер, проте слухняно налив йому наступну порцію алкоголю.
— Хтозна, може, це моя остання випивка, — відповів оберкомісар, знову підносячи коньяк до рота. — Одному Богові відомо, у чиїх руках я опинюся вже завтра. Адже розповідь моя добігає кінця…
— То що із цифрами? У який спосіб ви зашифрували справжні координати під носом у чекіста?
— Аби не втомлювати вас, розповім тільки загальний принцип, — почав Вістович. — Уявіть, що у вас, приміром, є число 9. Його можна записати багатьма способами: наприклад, як суму чисел 5 і 4 або 6 і 3. Або ж як різницю: 11–2 чи 30–21…
Між мною і телеграфістами у Львові існувала домовленість, що в особливо важливих і ризикованих випадках я буду записувати кожне число трохи інакше: наприклад ту саму дев’ятку подам як «1 + 1 = 7».
— Ви домовились з ними, що знак «=» має змінитись на «+», — здогадався Шобер.
— Саме так. А тепер я попрошу у вас також папір і олівець, — сказав оберкомісар.
Директор виконав його прохання.
ebooksa