300 миль на схід

— І що далі? — ​запитав він. 

— Повернемось до нашої дев’ятки. Припустимо, це і є те число, яке я мушу зашифрувати на очах у чекістів. Воно може позначати будь-що: мінуту або секунду[163], довготи або широти. Звісно, я зараз говорю не про справжні координати, які передавав. Нагадую — ​це просто приклад. 

Шобер кивнув. 

— Отож на вимогу своїх тюремників, я мушу записати, приміром, «Діжка к’янті — ​9». — ​Вістович зробив перший запис. — ​Слово «діжка» ми використовували завжди, якщо ціллю бомбардування було місце, а не рухомий транспорт: поїзди, вантажівки чи вози. Дев’ятку, як і було домовлено, записуємо в абсурдній математичній формі. Тоді виходить: 

Діжка к’янті — ​3 + 1 = 5 

Далі, припустимо, у нас число 6. З ним проводимо ту саму операцію, але цього разу може йтися вже не про к’янті, а сильванер. Отже: 

Діжка сильванеру — ​2 + 1 = 3 

— І що? — ​знизав плечима директор. — ​У чому хитрість? 

— У тому, що є лише один спосіб, аби ці два математичні вирази стали коректними. Гаразд, лише один відповідний для мене спосіб… 

— І який же? 

— Додати до них змінну[164]. Тобто записати їх, як 

3+x = 5 i  2 x + 1 = 3 

І ми отримали рівняння. Як вони розв’язуються, думаю, ви пам’ятаєте… Це молодші класи гімназії. 

Вістович швидко вивів на папері: 

3 + x = 5  2 x + 1 = 3 

x = 5–3  2 x = 2 

x = 2 x = 1 

— Таким чином, — ​підсумував заарештований, — ​справжня координата — ​21. Решту чисел я зашифрував у той самий спосіб. 

— Гаразд, але ж ви самі говорили, що дев’ятку й шістку можна записати ще інакше. Чому не підходить, скажімо 6 + 1 = 2 i 2 + 3 = 1? — ​запитав Шобер. 

— Бо у виразах, які ви пропонуєте, як не підставляй змінну, вийде в результаті або дробове число або від’ємне, — ​пояснив оберкомісар. — ​Ані те, ані інше не годиться для позначення координат.