— Вони стежили за тобою ще від твоєї зустрічі з тим високим суб’єктом в «Атлясі», — продовжила Емма. — Бачили, як він передав тобі портфель із документами. Мені одразу ж доручили їх добути.
— Ти також належиш до грона цих ліваків? — не міг не запитати я.
— Формально, ні. Лише час від часу виконую схожі завдання.
— Шпигунка на замовлення, — хмикнув я. — Цікава професія. Мабуть, виконуєш таку роботу не лише для них.
Жінка змовчала.
— Тобі відомо, що в тих паперах?
— Так. Треба ж знати, через що ризикуєш.
Я загасив недопалок.
— А тепер найголовніше: де ті бісові документи?
Вона повільно підвелася й зняла капелюшок, відклала вбік ридикюль, зняла рукавички, потім жакет, а далі заходилась розстібати ґудзики на блузці.
Я зітхнув і промовив:
— Еммо, мені вже не до цього…
— Мені також, — перебила жінка. — Але все одно допоможи роздягнутись. Папери вшиті у мій корсет.
Коли за пів години я нарешті з неабияким полегшенням перебирав у руках усе те, що так необачно втратив уночі, Емма вже неспішно одягалась. Я намагався не дивитися у її бік, відчуваючи, що спогади про нашу ніч закипають у пам’яті й от‑от переростуть у нове бажання.
— То як тепер? Ти мене відпустиш? — почув я збоку її голос.
— Маю ще кілька запитань, — сказав я, відчуваючи, що в горлі пересохло, і голос мій зрадницьки хрипить.
— Яких, наприклад?
— Тобі відомо щось про цього Лібанського? — я постукав пальцем по його світлині, що лежала серед паперів.
— Палкий соціаліст, тому «Галицький молот» йому й допомагає, — відповіла Емма, стенувши плечима. — У цій організації вірять, що його літальні машини колись допоможуть пригнобленим у боротьбі з буржуями.
— А ще пов’язаний з росіянами. Чи не так?
ebooksa