- Але, Боже ж мій, навіщо ви вбили її?
- Я вбив її, тому що повинен був. Я вбив її, тому що хотів бачити її мертвою.
Роджер глибоко зітхнув. Довгий час ніхто з них не вимовив ані слова. Але щось потрібно було робити; вони не могли залишатися там нескінченно і витріщатися один на одного.
- Я боюся, що ви утворили жахливий безлад, старина, - сказав Роджер майже пошепки.
- Пекельний безлад. У моєму серці були тільки любов і мир для всіх людей. І це все зазнало краху. Я повинен був відстоювати свої переконання. Забавно, чи не так, що я, який змирився з усім цим приниженням замість того, щоб віднімати людське життя, повинен був убити людину, яку я кохав більше всіх на світі?
Роджер був розбитий вщент. Бідолашний Джим. Він міг відчувати до нього тільки співчуття і глибоку прихильність. І що там було робити?
- Боюся, у вас буде дуже неприємний час, - сказав він охриплим голосом.
- Мене повісять?
- Ні, звісно, вас не повісять, але вам доведеться йти до суду. Ви знаєте, що таке англійське правосуддя, ми не можемо взяти закон у свої руки. Хороший адвокат буде в змозі зробити доволі значні докази у ваш захист. Я впевнений, що будь-який суд присяжних винесе вирок за ненавмисне вбивство.
- Ви маєте на увазі, що я вийшов би з кількома роками ув’язнення.
- Не можу сказати. Насмілюсь сказати, що ви не отримаєте більше року чи двох.
- Що мені робити, Роджере?
- У такому випадку не можна дати поради, старина.
- Що б ви зробили, якби ви були на моєму місці?
Роджер, похнюпившись, вагався. Було жахливо говорити, що в нього на думці. Він думав про батька і матір. Який страшний удар по них, яке горе і яке приниження! І було ще щось, про що йому не вистачило духу згадати; Джиму не допомогло б те, що він був ухильником через свої переконання; присяжним здалося б дивним, що чоловік, який не хоче боротися за свою країну, мусив вбити свою дружину. Вони можуть визнати його винним у вбивстві, і тоді він буде засуджений до смерті; вирок було б замінено на пожиттєву каторгу. П"ятнадцять років.
Він змусив себе відповісти на запитання Джима, але він не міг на нього дивитися і не піднімав очей.
- Я думаю, якби мені так не пощастило, що я вбив когось, я б не хотів миритися з усім свинством судового розгляду. Я б покінчив би с цим, поки все було добре.
- Ви хороший друг, Роджере, - з легкою посмішкою відповів Джим. - Я сподівався, що ви так скажете.
- Я знаю, що у вас є хоробрість, старина.
Обличчя Роджера було сірим. Він поглянув нишком на Джима. Він хотів щось запитати, але не міг змусити себе промовити. Джим зловив погляд і зрозумів.