Дух джунглів

— Я не зміг — тоді. А тепер пізно. От я все думав: яка ти зараз, може, я тебе й не впізнаю, може, розчаруюсь, побачивши замість тебе зовсім іншу жінку. Коли Роза захворіла, я допоміг їй — вона не хотіла турбувати тебе. А потім ти влетіла до спальні — така сама, як колись, трохи старша, міцніша, але жива і справжня, кожною клітинкою свого тіла, моя погана дівчинка Торі…

— Припини це.

— Я знаю, знаю. Уже запізно. І біля тебе Ед — о, він вартий тебе, як і той, другий. І котрого б ти не вибрала, не програєш. І мені боляче від цього, бо я сам винен.

— Припини, Гарольде.

Він дивиться на мене з таким розпачем, що мені стає його шкода. Я кохала його колись, та він помер для мене, я так вирішила. Той Гарольд був пронизливий, стрімкий і красивий, та він зрадив мене. А цей — утомлений літній чоловік, і я його вперше бачу. Але мені приємно спілкуватися з ним, хоч він і скиглить, та він живий, є в ньому зараз те, чого не було в тому Гарольді, — якщо я йому скажу, він зможе для мене зробити все. Та тільки мені це тепер не потрібно.

— Я кохаю тебе, Торі. Навіть таку, як зараз, — з очима хижої кішки. Дозволь мені допомогти тобі.

— Я впораюся сама.

— Невже? Ти не розумієш, про що йдеться, сонечко моє. Ти вбила Педро Монтою, Скаженого Педро?

— Ну вбила, і що? Я навіть познущалася з трупа, якщо тобі цікаво. Ти уявляєш, що зробив той сучий син? Він бив моїх хлопців, його недолюдки мало не вбили моїх Сінчі!

— Сінчі?!

— Несуттєво. Як ти уявляєш, я мала спустити йому це? Чортів харцизяка гарненько мені заплатив.

— Боже мій, Торі, що ти наробила!

— Нічого. Чого ти нервуєш? Без Педро світ трохи менше смердить лайном.

— Я скажу тобі, бо ти не зрозуміла. На тебе відкрили сезон полювання. Син Педро Монтої дає за твою гарненьку голівку сто тисяч доларів.

— Малувато, звичайно. Я варта більшого. І що?

— На тебе полюватимуть усі покидьки на цьому континенті. Доки живий Курт Монтоя.

— То я повернусь і вб"ю його. Ти тільки вслухайся, як звучить: Курт Монтоя! Це треба вміти. Десь я чула це ім"я, та не згадаю, у зв"язку з чим. Не підскакуй так, Гарольде, бо дістанеш інсульт, це я тобі як лікар говорю. Ти ведеш нездоровий спосіб життя, в тебе слабкі судини, і ти…

— Припини це! — Гарольд почервонів з люті. — Господи, я вже й забув, як ти можеш сказити людину!

— Бачиш, а кажеш, що пам"ятав.

Гарольд знесилено спирається на стіну. Мені трохи смішно, та трохи й шкода його. Ет, усе одно.