Дух джунглів

— Який саме?

— Ну, місяць, може, трохи більше. Вона виснажена до краю. Шеф, точніше вам ніхто не скаже, хіба сам Господь Бог.

— То допитувати її не можна?

— Якщо ви маєте на увазі допит третього ступеню…

— Не блазнюй, Волтере!

— Моя перевага в тому, що я лікар, і всі ви, так чи інакше, опинитесь у моїх руках. Тому я можу дозволити собі трохи розважитись. Так от, моя вам порада: цю жінку допитувати не варто взагалі. Або вона добровільно скаже те, що вам треба, або ні.

— Гарна перспектива!

— Шеф, ви спитали — я висловив свою думку. Мені час їхати.

— То їдь. Дякую, Волтере.

Отже, вони мене таки впіймали. Так чи інакше, але впіймали. Де Луїс та Ед? І чому тут тітка Роза? І що тепер робити? Я знаю, що. Зараз цей Волтер зайде сюди — якщо зайде. Я дам йому відійти від кімнати, де сидять ці, торохну чимось по макітрі і дещо в нього запитаю. А там побачимо.

Я тихенько знімаю з колін кота і йду до кімнати, з якої щойно виповзла. Ось, кроки наближаються. Може, він іще раз зазирне до пацієнтки? То був би ідеальний варіант, я зберуся на силі і… Де гарантія, що мені це вдасться? Найдужче мені хочеться зараз упасти на ліжко й полежати. Та я не можу собі цього дозволити.

Він хороший лікар, так я й думала. Двері прочиняються, він заходить, очі його лізуть на лоба, та я б"ю його по голові карафкою — міцне скло, навіть не розбилося. Він падає на підлогу. Нарешті я нап"юсь води. У прочинені двері прослизає кіт. Байдуже, я нічого не маю проти його товариства.

Чоловік на підлозі не подає ознак життя, тому я виливаю на нього решту води. У мене обмаль часу, давай, хлопче, очунюй швидше. Його очі ображені й здивовані, не знаю вже, чого більше. Я сідаю поруч і стискаю коліньми його голову.

— Смикнешся — зламаю тобі шию.

Він злякано витріщається на мене. Треба ж такому статися — знову зустріти мене і результат зустрічі той самий. Це ж той здоровило, якого я відключила в санітарній машині, що везла мене до Нью-Йорка.

— Ти робиш помилку.

— От тільки не говори мені про помилки, Волтере. Кажи негайно, що це за місцинка, де мої хлопчики, і взагалі.

— Це острів Санта-Каталіна.

— У Каліфорнії?!

— Так. Послухай, тобі ніхто не хоче заподіяти зла, навпаки! Ми хочемо допомогти!