— А, он що тебе гризе! Тебе завидки їдять, Бартон? Не переживай, чоловіків і на твій вік стане.
— Дурепа чортова!
— Від такої чую. Чого ти вчепилася в мене, як чорт у стару грушу? Що, вже всіх злочинців переловила? Ти нічого мені не пришиєш, тому забирайся геть з мого дому.
— Я хотіла з тобою поговорити.
— То говори й вимітайся. Набридла ти мені, Бартон, дивитись на тебе не можу.
— Ти бачитимеш мене щоразу, як зазирнеш у дзеркало.
— А, он ти про що! Навіть якби це якимось чином виявилося правдою, невже ти гадаєш, що я заридаю з розчулення, впавши тобі на груди? Та мені начхати й на тебе, й на свою матусю — я навіть обличчя її не пам"ятаю, знаєш? Що ти хочеш від мене почути?
— Але вчора…
— То було вчора. Я лікар, і моїм обов"язком було допомогти тобі, бо ти потребувала допомоги, хоч я сама тебе поранила. Та сьогодні ти вже нівроку, то що ще? Я хірург, а не психоаналітик. Я знаю, чого ти хочеш, Бартон.
—І чого ж?
— Старий ідіот Брекстон та істеричка Гікслі наплели тобі сім мішків гречаної вовни про наші татуювання та начебто нелюдські прояви. І тобі хочеться, прив"язавши мене до столу в якійсь із ваших лабораторій, гарненько поколупатися в моїх мізках. Оскільки ж законним шляхом ти цього зробити не можеш, то вирішила зайти з іншого боку, аби я погодилась на все добровільно. І як тільки я це зроблю…
Вона дивиться на мене з холодною люттю. Ну, красуне, спробуй мене вдарити — і твоя кров хлюпне фонтаном, артерія завжди так… Але ні, ти для цього надто обережна, надто професійна. Тебе надто довго вчили бути поза совістю та людськими законами, а може, ти такою народилася. Ти добре знаєш усі закони цих кам"яних джунглів. Перемагає сильніший. І ти вже знаєш, що не переможеш мене — принаймні в чесній бійці. Моя перевага в тому, що я все знаю про таких, як ти. Саме такі діячі роблять найжахливіші речі, прикриваючись тезою про державний інтерес.
— Ти просто маленька цинічна сучка, Величко.
— Ти недооцінюєш мене, Бартон.
Уявляю, який це має вигляд збоку. Дві розпатлані, невмиті жіночки в шовкових сорочках люто дивляться одна на одну, сидячи на неприбраному ліжку. Треба хоч зуби почистити, вже, либонь, обід скоро.
— Я можу інкримінувати тобі купу речей, і ти це знаєш. Наприклад, увезення в країну контрабанди — оті камінці у твоєму наплічнику коштують кільканадцять мільйонів, а люстерко, браслет і ніж навіть більше. Я відкривала скриньку, її вміст так само вражає.
Скриньку? Яку ще скриньку, чорт забирай? Немає в мене ніякої скриньки… Чи таки є? Здається, щось таке лежало в сейфі покійного Педро, але я не знайшла ключа, а просто забрала її, вирішивши, що там може бути щось блискуче й красиве.
— Ти порпалась у моєму наплічнику? Це огидно, Бартон.
— Атож. Та май на увазі, що…
— Начхати. Ніколи ти не доведеш, що все те не залишила мені у спадок покійна бабуся. Може, то родинні реліквії. Бартон, вкуси себе за вухо. Де мої хлопчики?
ebooksa