— Отже, вона їх отруїла. — Брекстона б"є нетерплячка. — Що тут іще?
— Звичайно, отруїла. Але навіщо?
— Може, її найняв той ваш терорист.
— Ні. Наш терорист зіпсував бортовий комп"ютер, це встановлено, тому до баків недолили пального. Навіщо було вплутувати сюди жінку, яка ризикує й сама загинути? Ні, Лінн не знала, що несе отруту. Вона була новенька, це був її перший рейс на цьому маршруті — зазвичай, коли приватний літак бере чартерних пасажирів, його обслуговують стюардеси компанії. Як у каві опинилась отрута? Я можу вам сказати. Горне, введи містера Доббса.
До кімнати входить невисокий чоловік в охайному сірому костюмі. Він трохи безбарвний, та має такий добропорядний вигляд, що навіть апостол Фома повірив би йому на слово.
— Містере Доббс, чи впізнаєте ви когось із присутніх?
— Так. — Доббс чемно схиляє голову. — Упізнаю, звичайно ж. У мене, знаєте, чудова пам"ять на обличчя, бо я працюю з персоналом: аеропорт — велика машина, персоналу багато, але я знаю всіх, бо всіх сам, особисто приймав…
— Так, містере Доббс. Ми впевнені у вашому професіоналізмі. — Сивий трохи кепкує, але зовсім трохи. — То як щодо мого запитання?
— Звичайно, звичайно. Оця молода леді купувала каву в автоматі разом із Лінн. Вони про щось говорили, я бачив. Я чудово запам"ятав той день, бо мені довелося кілька годин підміняти чергового адміністратора, а його стійка якраз навпроти автоматів із кавою та сигаретами. Оця леді була там.
Він показав на Керрі. Та сидить незворушна й холодна. Цікаво, як воно буває, коли тебе ловлять на гарячому? Я не хочу знати.
— І що? — Брекстон примружується. — Що це доводить?
— Ми не в суді, містере Брекстон. Теоретично ваша дружина могла всипати отруту до кави, доки говорила зі стюардесою.
— А могла й не всипати. Це ваші припущення.
— Ні, це тільки один із фактів. Отрута могла бути в каві, і вона була там. У кімнаті для відпочинку пілотів ми знайшли контейнер зі сміттям, у якому були кілька пластикових стаканчиків. На двох із них були відбитки пальців чотирьох людей. І сліди повільно діючої отрути. Минула ціла година, доки пілоти відчули себе хворими. А серед відбитків були й ті, що належали вашій дружині. Вона була танцівницею в клубі «Золотий дракон», її кілька разів затримувала поліція під час облав. Відбитки на стаканчиках збіглися з тими, які є в архіві поліції. Думаю, вона просто підмінила каву, доки розмовляла з Лінн. Містере Доббс?
— Ця леді взяла таку саму каву, що й Лінн, я помітив. Кава стояла на двох невеличких картонних підставках, на столику між автоматами. Власне, я звертаю увагу лише на дії персоналу, розумієте? Тому я й помітив те, що помітив. Лінн не повинна була носити каву, та в кімнаті пілотів зламався автомат, а вона була напрочуд милою дівчиною. Гадаю, пілоти просто попросили принести їм кави — і вона погодилась.
— Дякую вам, містере Доббс. Ви можете йти.
Він виходить під акомпанемент мовчанки. Я наразі бачу в цій версії кілька слабких місць, але ми не в суді.
— Навіщо Керрі це зробила, якщо й сама була в літаку? — Брекстон захищатиме її, я знаю. Можливо, потім подасть на розлучення, але зараз захищатиме. Цікаво, наскільки його вистачить? Більшість чоловіків тікають одразу, цей іще тримається. Робімо ставки. Ще три хвилини — за умови, що Керрі винна.
— Слушне запитання. Чому б вам не запитати місіс Брекстон? Що ви скажете, мем?
— Нічого. Усе це суцільна дурня. Якщо я винна, можете притягти мене до суду, але вам це не вдасться. Найтупіший адвокат не залишить каменя на камені від вашої теорії. Адже я й сама була в тому літаку!
ebooksa