— Чого тобі треба?
— Я хочу тобі дещо пояснити, може, тоді у твою дерев"яну макітру зайде якась конструктивна думка. Але май на увазі: двічі я не повторюю.
— І що ти зробиш?
— Просто пристрелю тебе. Ти вичерпала ліміт мого терпіння. І ще одне: не смій грубіянити Ерікові.
— Хто грубіянив?
— Та хто ж, як не ти?
Дивно. А мені здається, що я була з ним аж надто ввічливою…
— Дурня якась. Мені твій Ерік нічого не зробив, тож я говорила з ним досить привітно… Бартон, якби ти знала, як ви мені всі набридли! Знаєш, чого мені зараз хочеться? Сісти на літак, і хай він знову впаде в джунглях. Я з них ніколи більше не вийду, аби тільки всіх вас не бачити. Вашими секретними операціями, дурнуватими уявленнями про світ і брехнями я сита — далі нікуди.
— Он як…
Вона замислено дивиться на мене. Чому я її не втопила? Знаю, чому.
— Одягнись. Ось мої джинси та майка.
— Усе це на мене завелике. У тебе фігура, як у стриптизерки.
— Не дратуй мене, Величко. І вдягнися, на люди йдеш.
— Мабуть, ти боїшся, що твій Ерік витріщатиметься на мене.
— Ні. Ерікові не подобаються обтягнені засмаленою шкірою маслаки. І він любить жінок, які дбають про себе, а ти…
— Побігаєш тиждень джунглями, і ти така пещена не будеш.
— Вибач.
Вона знову дивиться мені просто в очі. Мабуть, шукає там мого кота — але марно. Я впораюся з тобою й так, якщо припече.
— Де мій одяг? Я не хочу вдягатись у твоє.
— Я викинула те шмаття. Воно було подерте, поплямоване кров"ю і непридатне. Скажи мені… чому ти не довела справи до кінця?
ebooksa