Дух джунглів

Я шукаю очима Бартон. Он вона, в рубці. Біля неї стоїть чоловік — високий, чорнявий, вже немолодий, та в нього такі гарні, пронизливо сині очі, незвичайний малюнок трохи усміхнених уст, а постать струнка й гінка. Він красивий, підкреслено красивий, тією вродою, що її нечасто дарує природа чоловікам, а якщо вже дарує, то щедрою рукою. І цей чоловік дивиться на Бартон, як на втрачений і знову знайдений скарб. Так на мене дивився Гарольд — колись давно. Гарольд. Я не думала, що все буде так. Я вигадувала для нього дошкульні слова, а вийшло так, як вийшло. І нічого змінити не можна. Смерть — це вже остаточно.

— Хтось мені пояснить, що це все означає?

— Звичайно. — Луїс зазирає мені в очі. — Трохи згодом, добре?

— Чому?

— Тому що зараз тобі хочеться плакати.

— Ні.

— Це нічого не змінить, Торі.

Він має рацію, мені хочеться плакати. Але я не можу дозволити собі плакати, коли Керстін Бартон стовбичить на цьому світі — не хочу давати їй привід для зловтіхи. Тому я просто сиджу на палубі яхти і намагаюсь опанувати себе.

— Торі, це мій чоловік Ерік. — Керстін Бартон перевдяглася в сухе й нахабно посміхається. — А це, Еріку, моя кузина.

— Приємно.

Він такий гарний, що в мене аж серце заходиться, та я розумію, що мені геть нічого не світить. Він дивиться на сонце, а бачить Керстін. Чим вона його причарувала? Цей чоловік потрібен мені, просто зараз, увесь.

— Ви погостюєте в нас трохи? — Ерікове обличчя здається мені дивно знайомим. — Я страшенно радий, що в Керстін з’явилася кузина. І ви дуже схожі. Будете нашою гостею?

— Подивимось. У мене є робота.

Наче я зараз маю вибір! Ще й знущаються.

— Торі, ходімо, я дам тобі сухий одяг.

— Переб"юся. Я маю власний.

Я не вдягну її шмаття, навіть якщо мені доведеться ходити голою. Чого витріщився, красунчику? Що тебе дивує?

— Нічого, Еріку, все гаразд. Торі просто трохи перевтомилась. Еде, перенеси її до каюти, будь ласка.

Я так розумію, моєї згоди тут ніхто не питає. Ед піднімає мене і несе до каюти, зрадник. Я відвертаюсь до ілюмінатора. Яхта швартується, матрос ловить линву. Не хочу нікого бачити.

— Так і будеш стояти? — Бартон, я зараз страшенно зла. — Ти чуєш мене?