— Ні, ні, я мушу їхати. Якщо можна, то просто зараз.
— Добре, як скажете. Я звелю приготувати гелікоптер.
Я притьмом біжу до кімнати й хапаю свою сумку. Я втечу від них усіх, утечу назавжди. І з часом мені переболить. Чорний кіт простує за мною, а я біжу сходами до злітного майданчика, де набирає обертів пропелер гелікоптера. Він схожий на велику бабку — банальне порівняння, але таки схожий.
Чорний кіт стрибає в кабіну й дивиться на мене, чогось чекаючи. Що, красеню? Хочеш побачити світ? Це твоє право, але краще тобі залишитись. Може, якось іншим разом.
— Я візьму його. — Ерік так близько, бо гелікоптер страшенно гримотить. — Ви впевнені, що не можете лишитись?
— Так. Подбайте про тітку Розу.
Я сідаю до салону, й гелікоптер відривається від землі. Я впевнена, що повинна їхати, тепер уже остаточно. Його долоня така міцна й тепла. І запах його тіла… Тікати, негайно!
— Мем, ми повертаємось. — Пілот здивовано дивиться на мене. — Я дістав наказ повернути, місіс Гамільтон наказує.
Гамільтон? Он воно що! Ясна річ, Бартон — дівоче прізвище й робочий псевдонім водночас. Керстін Гамільтон — що ж, непогано. Але так не буде, як вона хоче.
— Якщо ти повернеш, я прострелю тобі голову — пістолет у мене не забрали.
— Але тоді машина впаде в океан і ви теж загинете, — пілот посміхається.
Даремно посміхаєшся, юначе.
— Що ж, це мене цілком задовольняє.
Він полотніє і щось говорить у мікрофон. Він думає, що я божевільна, але це не так. Мені просто треба побути на самоті… Останнім часом мені так незатишно й боляче… Я відвикла від такого.
— Спускайся.
Он уже видно будинки, це Ел-Ей. І там унизу я зійду, місце є.
— Але там не можна…
— Я тобі кажу — спускайся.
Він страдницьки зводить очі до неба — кого ти хочеш там побачити, хлопче?
Гелікоптер сідає на дах хмарочоса, на якому є майданчик з літерою Н. Законослухняний сучий син. Усі вони тут такі. Добре ж, спущуся вниз, не злиняю. Я зістрибую вниз і біжу до дверцят — світ такий чіткий і пронизливий, пилинки видзвонюють у гарячому повітрі.
ebooksa