Дух джунглів

— Ні.

Ерік уміє битись, але проти професіоналів у нього мало шансів. Ось вона, ця пісня, прокинулась у мені. Я її завжди знала. Я вирву тобі серце, вороже мій, я вирву тобі серце і вип"ю твою силу, і Сонце освятить мою жертву — твоє тіло я віддам птахам, дітям Інки — Сонця.

— Еріку, тікай! Знайди дітей.

Він піде, бо там діти. Їхні з Керстін діти. А я вже якось тут…

— Торі! — це Ед.

— Забери звідси Еріка!

Мільйонна частка секунди — Едове обличчя зблідло. Він зрозумів. Ми відчуваємо одне одного, бо ми разом — одне ціле. Вибач, мій Сінчі. Так сталося, я не винна. Я просто побачила його — і втратила себе.

— Еріку, відходьмо!

Він тягне його до кімнати, а я залишаюся. Я не пущу цих мерзотників до будинку, де бавляться двоє дітей — Ерікових дітей. Я не пущу, навіть мертва чіплятимусь за напасників, та не пущу. Керстін Бартон, божевільна сучко, нащо ти притягла все це сюди? Іншого місця не знайшла?

Нарешті я чую постріли, незвані гості падають один за одним. Господи, де ж тітка Роза?

— Торі, ти жива?

Луїс. Його добряче шкрябонуло, та рука загоїться, синці посходять.

— Де Ед?

— Він витяг Еріка. Дякувати Богу, всі цілі. Діти навіть не прокинулись, Роза годину тому прийняла снодійне, тож це для неї стане сюрпризом, уяви!

— Так. Мені треба помитися.

— Еге ж, ти схожа на Джека-Різника.

Не знаю, на кого я там схожа, натомість точно знаю, на кого не схожа. Я не схожа на щасливу людину.

— Торі…

Керстін Бартон власною персоною. Яка честь!

— Тепер до тебе дійшло? Я повинна була піти звідси. Тепер бачиш, що сталося? Навіщо ти притягла мене сюди, Бартон? Це ж твій дім, тут твої діти, а ти притягла сюди смерть! Я можу зрозуміти, чому ти підставила мене: я чужа людина, моє життя у твоїх очах нічого не варте, і, може, так воно і є насправді. Але тут твоя родина! Як ти могла, в тебе що, вже нічого людського не лишилося?!