Дух джунглів

— Ні. Хочу дещо з"ясувати. Я ще тоді зрозуміла, що ти шукаєш смерті. От тільки не збагну, чому… У наших матеріалах не зазначено суїцидальних нахилів. Що сталося, Вікторіє? Ти можеш мені сказати?

— Ти — остання людина, з якою я б цим поділилася.

Вір мені, Бартон, це справді так. Ерік. Він заполонив мене всю. Я вмію кохати — шалено, пристрасно, з першого погляду. І я ніколи не скажу нікому про те, що відчуваю до Еріка, швидше помру. Бо в мене немає жодної надії, доки Керстін Бартон стримить на цій планеті.

— Ти просто нестерпна, знаєш?

— Стараюся.

Вона схоплюється й виходить, а я простягаюсь на ліжку. Найдужче мені хочеться лягти й заснути, та бачте, яка справа: я не почуваюся тут затишно, тож і спати не можу. Треба, мабуть, помитися піти. Вода й гель для душу мене завжди потішали.

— Зрозумій, я просто хочу знайти з нею спільну мову.

Голос Керстін чути звідкілясь згори. Мабуть, це вибрики вентиляційної системи. Що ж, я не винна, що в них недосконала система, а послухати не зайве;

— Але вона така дивна. — Міцуко, добра матуся. — Я не відчула її. Сиділа поруч — і… знаєш, ніби стіна між нами стояла. Вона чужа тут, їй усе чуже. Я гадаю, тобі треба говорити з нею абсолютно щиро. Але чи ти впевнена, що хочеш цього?

— Так. Уяви собі, що я відчула, коли та мила літня леді подала мені стару фотокартку! Це означало, що мама якимось чином повернулась до мене. Що в мене є сестра. Що мене ще щось пов"язує зі світом, з Україною — вона ж носить українське ім"я. От тільки вона по-справжньому нестерпна.

— Це у вас, мабуть, родинна риса. Спробуй настроїтись на її хвилю.

— Вона не хоче. Ми щоразу сваримося до ножа. Вона мене кілька разів мало не вбила, і я досі жива не через її альтруїзм, а завдяки випадкові. І я ледве не застрелила її, та вчасно зрозуміла, що саме цього вона й хоче, тільки не розумію, чому. Ще три дні тому цього в ній не було, що сталося?

Нічого не сталося. Просто я зустріла Еріка. Твого Еріка, Бартон.

— То, може, варто відпустити її?

— Монтоя оголосив, що заплатить мільйон доларів тому, хто приведе її до нього живою — це останні новини. Щось вона поцупила з його сейфу, а де поділа — не знаю, ми обшукали весь їхній будинок. У неї було кілька артефактів, мабуть, щось вони втрьох надибали в джунглях, та не кажуть, що саме. Але зараз із нею тільки браслет, а все решта десь зникло. У скриньці було двадцять шість досить великих алмазів — камінці на мільярд тягнуть. І скринька цікава, відкривається, якщо натиснути цвяшки в сузір"ї Великий Віз. Я читала описи цієї скриньки раніше. Коли і куди Величко переховала все те манаття, для мене просто загадка.

— Щось у ній усе-таки є.

— Волтерові це скажеш.

Вони сміються, а я виходжу з води. З люстра на мене дивиться жінка з синцем на пів-обличчя. Що ж, могло бути гірше. Хоча куди вже гірше? Я не можу тут лишатися. Я хочу якось повернути собі своє життя, бо воно мені подобалось.

— Торі, ви тут?

Ерік. Що він тут робить? Зрештою, це ж його будинок. Я тут, але мені цього не треба.