— Віко!
Наташка борсається в руках якогось здоровила. О ні, через мене вже загинув Гарольд. Наташка загинути не повинна. Чорти б мене забрали, де була моя голова, коли я прийшла до неї? Я ж фактично підставила її. Але я все виправлю. Ось просто зараз.
Моє тіло сповнюється лютою силою, що переливається в руки; чужа кров хлюпає мені в обличчя, та це байдуже. Завтра це місце буде обліплене мухами — так мені чомусь уявляється, а давня пісня мисливців із клану Ягуара звучить у голові — пісня мертвою мовою, пісня тих, що давно мертві, тих, що ожили в мені й дали мені силу. Я повернуся колись у давній храм і запалю там своє вогнище — потім. Усе буде потім…
— Віко, тікай!
Дивна ти, Наташко. Хіба ти забула, що я ніколи не тікаю? Світло з вікон сліпить мені очі, на асфальті кривава калюжа, четверо лежать у ній, а ще четверо живісінькі, нажахано дивляться на мене. І Наташка теж, вирвавшись нарешті з рук злочинців, втупилась у мене таким поглядом, наче побачила живого Дракулу.
— Якщо я зараз почую брехню, жоден з вас не піде звідси.
Одного знудило, ще один упав на асфальт, глухо стукнувшись головою. Знепритомнів, сердега. Слабкодухий пішов зараз злочинець, бачили таке — непритомніють і блюють, як панянки. Ви самі цього хотіли, влаштувавши засідку на двох беззахисних жінок.
— Ви, двоє. Що вам було треба?
Вони мовчать. Я випростуюсь. Я досі люта, і цю лють вони мусять відчувати. І вони, вочевидь, відчувають її, ще б пак!
— Я чекаю. Швиденько відповідайте, інакше котрийсь із вас приєднається до трупів.
— Нам заплатили.
Це я й без тебе знаю, красеню ти мій. Я хочу точно знати, хто саме.
—Ім’я мецената, будь ласка.
— Га?..
Так, із лексикою в нас теж не склалося.
— Хто вам заплатив, розумнику?
— Аслан.
— Хто такий?
— Ну, хто… Аслана не знаєш?
—І що було наказано?
ebooksa