— Чорну вбити, білу привести живою.
Ага, он воно що. Куртові я потрібна живою. Цікаво, навіщо?
— Геть з очей.
— А ти не…
— Геть.
Ті, що стояли на ногах, дременули в темряву, ті, що непритомніли, вже прочунялись і відповзли, а трупи лишилися. Треба мені трохи помитись, доки кров не засохла.
— Ходімо.
Наташка налякано дивиться на мене. Господи, як же я втомилася! Це був довгий день.
— Ти… Віко, що це було?
— Потім розкажу, о"кей? Мені треба змити з себе оце все.
— Віко, це жахливо! Звідки це в тебе взялося? Якби ти бачила свої очі…
— Потворне обличчя імперіалізму й капіталістичне виховання зробили свою справу. Пам’ятаєш, як нас у школі вчили колись: капіталістичний спосіб життя, вовчі закони і всяка інша дурня. Пам"ятаєш? Ну от, бачиш? Усе виявилося правдою.
— Ти ще жартуєш!
— Якщо ми й далі тут стоятимемо, мало нам не буде. Міліція приїде і впорається з нами по-своєму.
— Та про що ти говориш! Вони сюди й не поткнуться до ранку, тут же може бути небезпечно. До речі, вони тепер — поліція. І поводять себе достоту як поліцаї на службі у фашистів. Так, ходімо. Ні, не чіпай сумки, в них продукти!
Я хутко знімаю з себе одяг і кидаю у смітник, потім підпалюю. Металевий контейнер повний сміття, тож усе згорить.
— Маю надію, не зустрінемо нікого з сусідів.
— Ти божевільна!
— Може, й так. Та подумай, куди ми в квартирі подінемо все це лайно? А так згорить — і нам мороки менше. Дійду й голяка, зараз літо, та ще й ніч.
Ми пірнаємо в під"їзд, хутко опиняємось у квартирі, і я лізу до ванни. Вода тече спочатку дуже червона, потім поступово світлішає. Піна теж якась рожева, мені здається, що все це ніколи не відмиється, та ба! То все емоції, а закони природи невблаганні. Усе відмилось, навіть під нігтями.
ebooksa