Дух джунглів

Скажений Педро захлинувся кров"ю — я вцілила ножем йому в потилицю. Чорт, не встигну вбити того, другого… Що це таке? Хтось про нього вже подбав. З темряви виринає напівгола індіанка, яку я лишила спочивати нагорі.

— Тобі треба поспішати, Койє.

Усе сталося тихо, ніхто нічого не чув… У гаражі, мабуть, є машина, та й телефон тут знайдеться. Треба вибиратися звідси.

— Швидко всі нагору.

Вони мовчки слухаються. Трупи мальовничою групою розташувалися на підлозі. Імовірно, небіжчик Педро вважав себе безсмертним. Усі ці багатенькі хлопчики та дівчатка, награбувавши грошей і дорвавшись до влади, наміряють собі два віки й поводяться відповідно, а потім страшенно дивуються, коли виявляється, що це не зовсім так. Що ж, тут нічого не зміниш, смерть — це найбільша остаточність.

9

Будинок великий, по-справжньому, хоч на перший погляд таким не здається. Індіанка, повсякчас озираючись на мене, веде нашу процесію коридором, потім прочиняє якісь двері — ага, це покої господаря. Звичайно ж, велетенське ліжко — цікаво, чи аж так у нього стояло, що такенне ліжко собі відгепав, чи це просто для окозамилювання? Хтозна, і вже нецікаво. Окрім ліжка, тут шафа, крісла і столик, вази і скриня. Але мене цікавить не це. Я прожогом лечу до ванної. Я перша! Хай там як, а мені треба помитися, бо миття в сумнівних водоймищах мене вже не вдовольняє, коли тут аж така розкіш.

— Сюди ніхто не зайде. Охоронці іззовні.

Вона говорить англійською з таким акцентом, що його можна різати ножем, та це нічого.

— Розташовуйтесь, відпочиньте. Я за хвилину приєднаюся до вас.

— Мені треба до ванної! — Меріон закопилила губу.

— Мені теж треба, Меріон. Якщо встигнете, то після мене. Пильнуй тут, чікіто. Як тебе звати?

— Мене звати Марія. Я пильнуватиму, Койє.

Я зачиняюсь і скидаю з себе брудний одяг. У шафі Педро я знайшла чимало всякої одяганки, деяка навіть з етикетками, тож одягнуся в чисте. Піна запашна і м"яка, вода гаряча; тепер я хочу їсти і спати. Але це мені не вдасться. Цікаво, що мені тепер з ними всіма робити? Луїсові добряче дісталося: ребра потовкли, вид попсували, та й Ед не набагато від нього від"їхав. А ще ж доважок у вигляді тих багатіїв! Що мені діяти? Чорт, усе заплуталось, далі нікуди…

— Чому ти називаєш її Койєю? — Брекстон намагається порозумітися з Марією.

— Вона — Койя, Сонячна Володарка. Шаман розповідав, ми всі знаємо пророцтво Віль-Таена.

— Про що ти говориш?

— Інка повернув на землю нашу Койю і двох Сінчі, синів Віракочі. Так було сказано в пророцтві.

— Вона дикунка і верзе дурниці. — Меріон у своєму репертуарі. — Може, ніколи не бачила білих людей?

— Чому ж? Наш гостинний господар був білим…