Він ступив крок до дверей. Мартін знову підвівся, щоб його провести.
— Переказуй їм вітання!
— Обов’язково перекажу, — пообіцяв Вістінґ, хоча добре знав, що нічого переказувати не буде.
Мартін стояв на порозі, доки Вістінґ прямував через подвір’я до авта.
— Побачимося завтра о четвертій! — гукнув Мартін йому навздогін.
45
Ліхтар на стовпі перед будинком Ліне перегорів. Треба завтра повідомити комунальну службу, подумав Вістінґ.
Він припаркувався під парканом. Вийняв з нагрудної кишені сорочки диктофона, від’єднав і поклав у консоль між сидіннями. Вийшов з авта, підійшов до дверей. Двері були незамкнені. Він відчинив їх, не дзвонячи. Тумас був ще тут, бо його черевики стояли в коридорі. Вістінґ скинув черевики, легенько постукав в одвірок коридорних дверей і ввійшов до вітальні. Тумас сидів з телевізійним пультом у руках. Ліне — з ноутбуком на колінах. Вона підвела голову й помахала рукою.
— То як, з кимось розмовляла? — запитав Вістінґ.
— A-а, так. Ніякої катастрофи.
Тумас закотив очі.
— Маленький кінець світу тут таки був, — прокоментував він.
— Просто не люблю, щоб мене мали за дурепу, — відрубала Ліне. — Він міг би й грати з відкритими картами.
— Поліцейська робота — не гра відкритими картами, — заперечив Вістінґ сідаючи. — Журналістів, зрештою, це також стосується.
— Здається, у нас з ним родинні зв’язки, — устряв Тумас. — Ліне знайшла пра-пра-когось-там з Мюсена з прізвищем Стіллер.
— Якщо він ще щось ховає за пазухою, я мовчати не буду, — огризнулася Ліне.
— Це ж як?
— Напишу, що поліція має підозрюваного!
Вістінґ перевів погляд на екран телевізора.
— А що, справді, має? — запитав Тумас, випроставшись на стільці.
ebooksa