Код Катаріни

— Ще й яка! — відповів Стіллер. — Показати такий рисунок у час-прайм! Та свідки валом повалять. Її ж побачили по всій країні.

— Ще якісь новини? Щось цікаве? — допитувався Гаммер.

Стіллер похитав головою.

Вістинґ хотів розповісти про реакцію Ліне на телепрограму, але передумав. Він визнавав за Стіллером його таланти, але йому не подобалося, як Стіллер використовує його доньку.

Гаммер вийняв картку-перепустку, набрав код і відчинив двері, пропускаючи Вістінґа й Стіллера перед собою. У тісній кімнатці потріскувало від напхом напханої електроніки, дзижчали комп’ютерні вентилятори. Гаммер сів, увімкнув монітори; Вістінґ і Стіллер стояли в нього за спиною.

— Ні телефонних розмов, ані смс-ок, — відрапортував він. — Зате активно нишпорив в інтернеті.

Екран заповнили адреси інтернет-сторінок, на які Мартін Гауґен заходив за останні години, задаючи в пошук лише два слова: Надія Кроґ.

Стіллер стиснув кулак і переможно вгатив ним у спинку стільця.

— Yes! Справа зрушилася!

46

У готельному номері було темно. Адріан Стіллер сидів перед вікном у навушниках і слухав запис розмови між Вістінґом і Гауґеном. У фьорд заходило вантажне судно. Високий ніс корабля поволі просувався убік вантажного порту.

Це він удруге слухав розмову між Гауґеном та Вістінґом. Іноді в мікрофоні шурхотіла тканина сорочки, доведеться фільтрувати звук, щоб усе було виразно чути. Один уривок балачки записався бездоганно, там, де йшлося про доньку Вістінґа. Мартін Гауґен поцікавився, як справи в Ліне. Запитання прозвучало дуже щиро, не як данина ввічливості. Вістінґ розповів, як важко бути журналісткою-фрілансером. Розмова звернула в такий бік, що її можна було якось використати, але Стіллер не знав до пуття, як саме. Ліне напружено, інтенсивно працювала над «справою Кроґ», але публікація уже не матиме того резонансу, на який вона сподівалася. Вони могли б зіграти на поразці Ліне, викликавши до неї симпатію Гауґена.

Минула перша ночі. Стіллер роздумував, чи не перевдягнутися йому й не піти у тренажерний зал, побігати годинку на біговій доріжці, а потім попаритися у сауні. Може, хоч тоді сон змилосердиться над ним.

Стіллер підвівся, глянув на екран ноутбука. Він начитався статей про порушення сну, але більшість з них суперечили одні одним. Дехто називав безсоння симптомом втоми, інші — хворобою, автори давали купу порад, як з ним боротися, але, як зрозумів з прочитаного Стіллер, науковці й самі не знали достеменно, що ж таке, власне, сон.

Адріан розумів, що треба нарешті покласти край отому аматорству й звернутися до професіоналів, однак його стримували численні фактори. Лікарі ставлять надто багато запитань, на які доведеться відповідати. Зрештою, він якось дає собі раду. До того ж, непогано. Принаймні кошмари його більше не мучать.

Стіллер пішов у ванну, увімкнув світло й підморгнув своєму відображенню в дзеркалі. Кому належить обличчя, яке дивиться на нього звідти? Чиї сумніви малюються на ньому? Він наморщив чоло. Як він дійшов до такого життя?

47

Адріан Стіллер не усвідомлював, що лежить з розплющеними очима, доки слабке синювате світло не освітило кімнати.

Він повернув голову до нічного столика. Телефон не писнув, але на екрані виднілося повідомлення про смс-ку.

Ліжко під ним скрипнуло, коли він перекотився набік і взяв зі столика мобільний. Це був сигнал маячка на автомобілі Мартіна Гауґена. Авто рухалося.