Код Катаріни

— Він сказав це на нашій першій зустрічі, а потім підтвердив у моєму інтерв’ю, — відповіла Ліне.

— Кого підозрюють? — поцікавився Тумас.

— Цього він, звісно, не сказав, але ми вивідаємо і подамо ім’я першими.

У телевізорі двоє лікарів обговорювали якесь рідкісне захворювання. Вістінґ вдав, ніби уважно слухає їхню дискусію.

Тумас обернувся до батька.

— Як думаєш, вони мають підозрюваного чи це пусте базікання?

Вістінґ підвівся. Не мав жодного бажання виплутуватися з ситуації, яку сам Стіллер і спровокував.

— Якщо так каже, то, видно, мають, — відповів він, прямуючи до дверей. — Але, як на мене, тобі про це писати не варто.

— Ти вже йдеш? — запитала Ліне.

Тумас також підвівся.

— Я теж піду, мабуть.

— Я ще не додому, — мовив Вістінґ. — Треба забігти на роботу.

— Щось трапилося? — зацікавлено стрепенулася Ліне.

Вістінґ глянув на неї, підшукуючи відповідь.

— Якби сталося, ти довідалась би першою, — усміхнувся він.

Нільс Гаммер стояв біля входу для персоналу на задвір’ї будівлі поліції, саме відчиняв двері, коли під’їхав Вістінґ. Він притримав двері, пропустив Вістінґа поперед себе.

— Що думаєш про Стіллера? — запитав він.

— Видається дуже цілеспрямованим. Рветься вперед і вгору!

— Я розмовляв якось з колегою, який кілька років тому працював разом з ним у дорожній поліції. То він казав щось подібне. Цілеспрямований, орієнтований на результат, але, щоб його досягти, може піти й по трупах, — розповів Нільс Гаммер.

Обоє чоловіків чекали на ліфт.