Код Катаріни

48

— Просто сидів в авті? — перепитав Гаммер.

Вістінґ присунув стілець до столу, втомлено глянув на нього поверх філіжанки з кавою.

— Майже годину, — кивнув він.

— Що й казати, короткий вам сьогодні випав робочий день! — іронічно завважив Гаммер.

Адріан стояв біля столика в маленькій кухонній ніші, насипав у склянку білий порошок з пакетика, налив води.

— Де Гауґен зараз? — запитав він, показуючи очима нагору, там де розташовувалася лабораторія «КК».

— На роботі.

— Нам доведеться брати в поїздку його авто, — озвався Вістінґ. — Дорога до літнього будиночка дуже погана. Гауґен має заїхати по мене о четвертій.

Стіллер покалатав виделкою порошок у склянці й випив одним духом, бридливо скривившись.

— Гаразд, — сказав він. — Дамо тобі два записувальні пристрої, зможеш їх поміняти за потреби в суботу. Там вистачить часу на довгі розмови, і батареї довго тримають. Ліпше мати запасний варіант.

Крістіне Тііс сиділа й слухала розмову.

— Може, потрібне й фізичне підкріплення? — запитала вона, дивлячись на Вістінґа. — Ти ж будеш з ним наодинці.

— Та хіба вперше?

— Але ж не тоді, як тобі треба витягнути з нього зізнання!

— Гелікоптер буде поблизу, в межах пів години дольоту, — сказав Стіллер. — Подбай, щоб не розрядився телефон, і ти міг кинути нам смс-ку, якби виникла критична ситуація.

Він підійшов до коробки з документами, яка стояла під дверима, схилився над нею.

— Я щось для тебе маю, — промовив Адріан, виймаючи з портфеля пляшку коньяку. — Щасливої мандрівки!

Вістінґ взяв пляшку. То був «Hennesy».

— А Гауґен п’є коньяк? — поцікавилася Крістіне.