— «Hennesy» — його улюблений, — сказав Гаммер. — У нього вдома стоїть недопита пляшка.
— Цей йому сподобається, — усміхнувся Стіллер. — Ювілейна партія. Коштує майже чотири тисячі крон. Вигадаєш якусь історію, мовляв, тобі його подарували чи щось таке.
— Коли повернешся з гір? — запитав Гаммер.
Вістінґ стенув плечима.
— Про це не говорили. Гадаю, десь о четвертій в неділю.
— 48 годин, — кивнув Стіллер. — За 48 годин багато чого може трапитися…
49
Амалія лежала на животі у своєму манежику й зосереджено калатала калатальцем. Іноді вона вдаряла ним з усієї сили, щоб воно перестало бряжчати, а тоді уважно вивчала іграшку.
Ліне сиділа на канапі, читала першу публікацію в інтернет-виданні. Редакція вдалася до маніпуляції: виставила відоме фото Надії Кроґ, щоб привернути увагу читачів. Стаття Ліне вийшла без змін, але з додатком-посиланням на реконструйований портрет нинішньої Надії. Дозвіл на публікацію портрета надали поліція і канал TV2.
Сюжет, який вийшов на каналі TV2, невимовно її дратував, від першої хвилини до останньої. Вона вважала його режисурою Стіллера, який так само зрежисував і її серію статей. Програма вийде на TV2 й наступного тижня, газетна публікація заінтригує читачів і спонукатиме їх з нетерпінням чекати нової телепередачі.
Ліне знайшла телефон Стіллера в телефонній книзі. Вона мусила знати, чи не готує телеканал ще якісь сенсаційні факти, до яких вона не готова.
Слухавки ніхто не брав.
Тоді Ліне надіслала смс-ку, запитуючи, чи в справі з’явилися нові факти. Саме на них вона планувала зосередитися. Серія статей і подкаст мусили забезпечити інформаційну поживу для публіки і, зрештою, дати відповідь на запитання, що ж трапилося з Надією Кроґ.
50
У поліційній управі пошту розподіляли між різними підрозділами о пів на десяту. Вістінґ зійшов у канцелярію і спорожнив свою поличку. Звичний, щоденний стосик паперів: нові документи, які стосувалися поточних кримінальних справ, кілька циркулярних листів і повернена кореспонденція. Між документами лежав великий конверт від Управління пенітенціарної служби. Вістінґ відклав усе набік і взявся до конверта. Всередині лежав лист, адресований Інґер Лісе Несс, у якому повідомлялося про місце й час прибуття для відбування терміну ув’язнення. З листом була вкладена в конверт брошура з практичною інформацією, що дозволено, а чого не дозволено брати з собою в тюрму; порядок відвідування; час, відведений на телефонні розмови; пропозиції навчання і дозвілля; розпорядок дня у тюрмі.
Вістінґ взяв конверт і спустився до авта. Прогноз погоди не підвів, дощ ущух, вітер поміняв напрямок, хмари продерлися. Видно було клапті небесної блакиті.
Ідея з передачею листа пенітенціарної служби колишній дружині Мартіна Гауґена виникла спонтанно, а тепер вона видавалася йому чистим божевіллям. Вістінґ не до кінця розумів, чого хоче досягнути цим візитом, та шляху до відступу вже не було. Вся ця справа якась така: нічого не зрозуміло, і відступати нікуди. Надто мало в ній субстанції, тож ішлося лише про те, щоб знайти вразливі точки, на які можна натиснути.
Над дверним дзвінком виднілася табличка: «Інґер Лісе Несс». Інших імен не було.
З помешкання не долинуло жодного звуку, коли він натиснув ґудзик дзвінка. Вістінґ трохи вичекав і подзвонив знову. Вочевидь, дзвінок не працював, і тоді він постукав.
З-за дверей почувся голос. Вістінґ не розібрав, чи то хтось гукнув «заходьте», тому терпляче стояв і чекав. Нарешті на порозі з’явилася Інґер Лісе Несс. Вона була на вісім років старша за Мартіна Гауґена. Тепер різниця віку видавалася ще виразнішою. Відколи Вістінґ бачив її востаннє, вона посивіла, і з неї наче вийшов весь дух. Під очима — мішки, обличчя пооране зморшками.
ebooksa