Код Катаріни

— І знати це я хочу негайно! — підвищив голос Стіллер, а що чоловік далі мовчав, повторив з притиском: — Мені насрати на тебе. Ясно? Щойно даси відповідь на моє запитання, я зніму кайданки й відпущу тебе досмажувати м’ясо. Але для цього мушу почути відповідь вже.

Еміль Шлєтаккер судомно сковтнув слину.

— Він хотів купити пневматичний пістолет.

Стіллер присунувся ближче.

— Ні, не це він хотів купити, — процідив крізь зуби. — Пневматичний пістолет був лише приводом, щоб до тебе прийти. Що насправді він купив?

Еміль Шлєтаккер глянув на будинок, перевів погляд на Стіллера.

— «Ґлок 34».

— У робочому стані?

— Так, модель з довгою цівкою.

— Набої?

— Дворядний магазин, сімнадцять патронів.

Стіллер вичікував.

— Він узяв з собою пачку, п’ятдесят патронів.

— Скільки заплатив?

— Двадцять тисяч.

— Де гроші?

— У вітальні, у конверті з-під DVD.

— Добре. Ми їх заберемо.

Стіллер обійшов авто й відчинив дверцята з протилежного боку. Еміль Шлєтаккер ледве вишкрябався з заднього сидіння. Один з поліцейських підійшов до них з ключем від кайданок.

— А в чому річ? — допитувався Еміль Шлєтаккер. — Якась терористична загроза чи що?