Код Катаріни

— Давно не спускав його на воду? — запитав він, кладучи в грубку кілька скіпок.

— Торік, — відповів Мартін, простягаючи йому сірника. — Будь готовий, що тобі доведеться вичерпувати воду.

Нарешті Вістінґ розпалив грубку. Полум’я весело запалахкотіло. Він зачекав, щоб добре розгорівся вогонь, доклав два більші цурпалки й зачинив дверцята. Обидва чоловіки взяли по баночці пива і спустилися на берег, до озера.

Човник, накритий брезентом, лежав на двох колодах догори днищем. У складки брезенту набилося опале листя. Вістінґ з Мартіном зняли брезент, оглянули суденце. Просмолене пласке днище було начеб ціле на вигляд. Удвох вони перевернули човна. Берег був доволі мокрий після дощів, і човен легко посувався до води. Мартін взяв на носі мотузку, прив’язав його до дерева, а тоді вже поклав досередини весла й кинув червоний пластмасовий черпак, щоб було чим вичерпувати воду. Днище на кормі трохи протікало, але за кілька годин деревина вбере в себе воду, набухне, і дрібні щілини затягнуться.

Доки вони поралися, наповзли вечірні сутінки. Коли повернулися до хатини, озера з вікна вже не було видно.

Мартін докинув в грубку цурпалок, зняв з грубки два кільця і поставив на конфорку пательню.

— Вдовольнимося двома ковбасками? — запитав він, кладучи на пательню ляпку масла, яка поволі почала розтоплюватися.

Вістінґ кивнув, запалив гасову ліхтарню. Лампа тьмяно освітила кімнату, від стола і стільців падали довгі тіні.

У маленькій хатині ширилося тепло. Вістінґ зняв куртку й повісив на спинку стільця. Потім вийняв з наплічника газету і сів читати статтю Ліне. Мартін виклав ковбаски на пательню, час до часу перевертаючи їх.

— Як думаєш, що тоді сталося? — запитав Вістінґ, відірвавшись від читання.

Мартін відпив ковток пива з бляшанки.

— З ким?

— З Надією Кроґ. Дивна справа…

Мартін теребив пальцем кільце на бляшанці, скривив кутик губ в усмішку.

— Не знаю.

Вістінґ тримав газету так, що Мартінові було видно половину реконструйованого портрета.

— У кожному разі, я не думаю, що вона й досі жива, — додав Вістінґ. — Щось таки з нею трапилося.

— Її ж викрали, — завважив Мартін, обертаючи ковбаски, що шипіли на пательні, і щось іще буркнув про неосудних людей.

Вістінґ не розчув, що саме, і перепитав.

— Ніколи не знаєш, як вчинять неосудні люди, — повторив Мартін.