Вони мовчки лежали впритул один до одного. Мартін опустив трохи нижче острогу, зануривши зубці у воду. Темне риб’яче тіло впливло в світляне кружало й завмерло. Мартін ударив. Вода спінилася фонтаном, годі було розгледіти, чи поцілив, та коли він підняв острогу вгору, на ній тріпотіла рибина з червоно-оранжевим животом і зеленкуватою лускою на спині.
Мартін блискавичним рухом стягнув її з гостряка, переламав хребет біля голови й кивнув на дно човна.
— Пів кілограма, — оцінив він на око, змиваючи риб’ячу кров. — Ще б зо дві, і буде нам вечеря.
Мартін знову перехилився над бортом човна. Не минуло багато часу, як з’явилася нова рибка. Але цього разу він промахнувся. З наступною рибиною теж промахнувся, зате потім настромив чималого гольця, майже наполовину більшого за попередній улов.
Мартін стягнув його з остроги, крякнув йому шию і кинув до першої рибини. А тоді раптом спрямував острогу вістрям на Вістінґа.
— Хочеш спробувати?
Вістінґ взяв тризубець, віддав Мартінові ліхтарню. На якусь мить він забув геть про все на світі, цілковито зосередившись на тому, що відбувалося на піщаному дні озера. Катаріна й Надія кудись звіялися з його думок.
Голова великого гольця зринула до поверхні й поволі попливла на середину світляного кружала. Вістінґ, затамувавши подих, міцніше стиснув держак. І метнув. Рука до плеча пірнула у воду, аж відчув, як тризубець увігнався в піщане дно. Він різко висмикнув острогу й відразу збагнув, що промахнувся.
Мартін засміявся, але заохотив спробувати ще раз.
Збурена каламуть швидко опустилася на дно. Після першої невдалої спроби Вістінґ високо замочив рукав куртки. З нього скочувалися краплі й брижили поверхню води, та риби це не відстрашило. Невдовзі припливли два менші гольці. Порожні чорні очиці витріщалися на світло, але раптом вони стрілою помчали геть, ніби хтось їх налякав.
З тіні, з-під човна, випливла рибина. Зграбне тіло виблискувало на світлі. Війнувши хвостом, риба ковзнула під острогу. Вістінґ знову вдарив, і цього разу відчув, що поцілив. Коли вийняв острогу, на одному зубці тріпотіла рибина, ще більша за дві попередні, з червонішим черевом. Він простягнув острогу Мартінові, той стягнув улов, переламав хребет і кинув рибу на дно човна, до решти.
Для вечері улову було цілком достатньо, але полювання з острогою неймовірно захоплювало, тож вони ще трохи пометали тризубець і впіймали ще двох готових до нересту гольців.
Вістінґ почав мерзнути в руку з мокрим рукавом, і чоловіки вирішили повертатися до хатини. І лишень тоді, як Мартін знову сів на весла, Вістінґ згадав про записувальний пристрій саме в тому рукаві, що побував під водою. Він обережно промацав пальцями внутрішній бік рукава куртки. Маленька флешка була на місці, але чи працювала, Вістінґ дуже сумнівався. Поки що в їхніх розмовах не прозвучало нічого такого, що могло б зіграти проти Мартіна. Треба було активізувати другий диктофон, відразу щойно з’явиться нагода.
Човен уткнувся носом у суходіл. Мартін вийняв весла і першим зістрибнув на берег. Він підтягнув суденце вище на траву й пришвартував. Потім на землю ступив і Вістінґ.
Спершу вони почистили й помили рибу на березі, а тоді рушили до хатини. Мартін знову розкочегарив грубку, а Вістінґ запалив ще кілька гасових ліхтарень і свічок. З однією свічкою подався до своєї кімнати, зняв з себе мокрий одяг, перевдягнувся в сухе. Вийняв інший диктофон і причепив його у кишені сорочки.
Тим часом на кухні вже варилася картопля, а риба чекала своєї черги.
Попиваючи пиво, Мартін простягнув йому бляшанку. Вістінґ сів на табурет. Думки знову повернулися до Катаріни й Надії. Логіка підказувала, що обидві справи між собою пов’язані. Неможливість причетності Мартіна до зникнення дружини спонукала до появи нових версій. Катаріна могла й сама стояти за викраденням або ж мала іншого поплічника.
Вістінґ раптом помітив, що Мартін дивиться на нього.
— Чи хотілось тобі коли-небудь зникнути? — несподівано ошелешив його запитанням Гауґен.
На конфорці булькала картопля.
ebooksa