Код Катаріни

Сонце піднялося вище й почало пригрівати. Ожили мухи й інші комахи. Раптом, розбивши тишу, на поверхню почала зринати риба. Вістінґ встиг помітити, як зблиснула мідно-жовтим черевом рибина, залишивши по собі кола на воді. Мартін швидко змотав волосінь і закинув блешню в те місце, де розходилося найбільше кіл, але риба не хотіла брати.

Ще за пів години розчарований Мартін закинув на плече наплічник і забрав спінінг.

— Спробую відійти трохи далі. — промовив він.

Вістінґ кивнув, не відводячи погляду від води. Мартін зник у лісі, а тоді вийшов за п’ятдесят метрів з хащі на маленький мис, по інший бік мілкої заплави, порослої очеретом і водяними лілеями.

Такої нагоди Вістінґ чекав давно. Він відклав спінінг і подав знак Мартінові, що відлучиться на хвилинку, а тоді перебіг лісочком до хатинки.

Наплічник Мартіна стояв прихилений до стіни під вікном у спальні. Вістінґ обмацав його з усіх боків, чи не випирає десь твердим боком пістолет. Нічого не намацав і переніс наплічник до вітальні, щоб бачити лужок між хатою та озером, доки детальніше нишпоритиме в речах. Вийняв одяг, поклав на столі. Дуже швидко переконався, що в наплічнику немає ні зброї, ані чогось іншого цікавого.

Вістінґ відніс наплічник назад до спальні й поставив на місце. Потім обшукав ліжко і всю кімнату. Однак теж нічого не знайшов. Якщо Мартін Гауґен узяв з собою в поїздку зброю, то вона або в авті, або при ньому.

Двері до його спальні стояли прочинені. Він зайшов і ввімкнув мобільний, заряд якого впав до 10 відсотків.

Нових повідомлень не надходило, тож він скористався нагодою і зателефонував Гаммерові.

— Я лише на кілька слів, — сказав він, коли Нільс Гаммер взяв слухавку. — Телефон розряджається. Є новини?

— Твоя гіпотеза зі знаками має, мабуть, підстави. Стіллер каже, що начеб віднайшов місце, вказане в коді. Ми будемо там з Дорожньою службою о третій.

— Добре.

— Що в тебе? Комфортно почуваєшся?

— Більше-менше.

— Щось витягнув?

— Хіба рибу. Я перевірятиму телефон кожні півтори години, але рано чи пізно він сяде.

— Я повідомлю, якщо будуть новини, — сказав Гаммер на прощання.

Коротка розмова зменшила заряд батареї ще на один відсоток. Вістінґ вийшов до вітальні й раптом помітив у дверях кухні Мартіна.

— Треба було зателефонувати додому, — сказав він, кладучи телефон до кишені й сподіваючись відвести від себе підозри, якби такі виникли в Мартіна.

— Усе гаразд? — запитав Мартін.