Код Катаріни

— Доки будеш удома?

— До вівторка, — відповів брат.

Під час відпусток Тумас завжди зустрічався з давніми шкільними приятелями.

Вістінґ уже наївся і взяв на коліна Амалію. Він вечеряв з трьома людьми, яких любив понад усе на світі, однак нині ніяк не міг сконцентруватися на розмові за столом. Думки весь час кудись висковзували. Він думав про смерть. Хрест — символ смерті. Хрест у коді не має жодного сенсу, якщо записку, справді, писала Катаріна. Ще менше він стосувався Надії Кроґ. Дуже сумнівно, що в кодованій записці значилося місце її поховання.

20

У будівлі редакції «ВҐ» встановили нову пропускну систему. Ліне довелося просити охорону, щоб провела її крізь рамку. їй порадили оновити картку-ключ.

Потім вона стояла позаду великої групи людей у черзі до ліфта й нікого не впізнавала. Гурт розступився, випускаючи з ліфта працівників, які спустилися з верхніх поверхів, а тоді юрмою почав упихатися до кабіни. Ліне нікуди не квапилася, тож вирішила почекати наступного ліфта. Але той теж був переповнений, ще й двічі зупинявся, доки вона доїхала на шостий поверх.

Ліне згадала, як уперше потрапила до редакції. Долоні липкі, голова тріщить після безсонної ночі. Найбільше їй запам’яталися годинники на стіні. Вони показували час у Нью-Йорку, Токіо та інших великих містах світу. Досвіду мала катма. Лише раз працювала на заміні в місцевій газетці. Почувалася, як аспірант-неук, боялася, що не впорається з поставленими завданнями. Сам лише факт, що ось вона переступає поріг великої редакційної будівлі, збурював її душу. Однак Ліне швидко пристосувалася до нових викликів. Культурна політика «ВҐ» передбачала лише журналістику найвищого класу. З першої ж секунди на новому місці керівництво пояснило свої вимоги до її роботи. Ішлося не так про знання і досвід, як про журналістську вправність, що вимагало значно більшого, аніж технічні навички й вигадування заголовків. Журналістська вправність — це дещо інше: фокус, стратегія і розуміння того, якою повинна бути газета. Дуже скоро Ліне відчула себе на своєму місці й навіть перевищила очікування керівництва.

Вона закинула торбинку вище на плече, підійшла до кавоварки, пошукала за паперовим кухликом.

Повз неї пройшов працівник спортивної редакції. Вона не пригадувала його імені.

— А де кухлики? — запитала Ліне.

Журналіст усміхнувся.

— Одноразові закінчилися. Позич собі гостьовий, он там, — він показав на дверцята шафки під столом.

— Економія?

Ліне дістала біле порцелянове горнятко.

— Повага до навколишнього середовища, — пояснив журналіст і підставив під краник автомата своє термогорня.

Ліне почекала своєї черги й обрала каву з молоком. Машина загурчала, випустила пару і повільно наповнила горнятко. Вона понесла каву у великий відкритий офіс. За робочими столами майже нікого не було, бо субота, але кілька знайомих облич визирнули з-за моніторів, привіталися, заусміхалися. На її звичному місці ніхто не сидів, одна бляшанка з жувальним тютюном і напівпорожня пляшка кока-коли біля стосика чорновиків свідчили про іншого господаря.

Гаральд Скуглюнн підвівся з-за свого столу під вікном, підійшов до Ліне, радісно обійняв.

— Ти повернулася?

— Не зовсім… Начальство хоче доручити мені якесь особливе завдання на умовах фрілансерства.