Код Катаріни

— Ні.

— А що ви думали про те все?

— Та багато чого… Проте нікого так і не знайшлося, хто допоміг би з’ясувати, що ж саме сталося.

33

На одному з моніторів у кімнаті «КК» ожив екран. Червона цятка не рухалася, автомобіль Мартіна Гауґена зупинився за якихось кілька сотень метрів після з’їзду з Е18 на Порсґрюнн.

Гаммер замінив карту на фото з висоти пташиного польоту. Авто стояло на території індустріальної зони. На фото найперш впадав у вічі великий піщаний кар’єр. Він уже почав заростати бур’янами, але й досі нагадував потворний рубець на землі.

— Гауґен припаркувався перед адміністративною будівлею фірми, там є крамниця — промовив Гаммер, швидко розшукавши адресу. — «Будівельні матеріали». Що він там забув?

— Надія Кроґ зникла за кілька кілометрів від цього місця, — нагадав Стіллер, показуючи на екран. — Її шукали в тому кар’єрі.

— Вмикався мобільний зв’язок? — запитав Вістінґ.

— Ні, однак телефон в автомобілі, — відповів Гаммер. — Це саме Мартін Гауґен, а не хтось інший.

— Треба було таки встановити стеження, — буркнув Стіллер. — Тоді ми бачили б, що саме він купує.

— Може, лопату? — припустив Гаммер.

Тієї миті червона цятка зрушила з місця. Троє чоловіків біля монітора спостерігали, як авто наближалося до Порсґрюнна, проїхало центр міста й далі через міст до Вестсідена, а там звернуло на дорогу місцевого значення і попрямувало на захід.

— Він їде в літній будиночок, — здогадався Вістінґ.

Гаммер присунув йому стілець.

— Ну, хіба не підозріло? — запитав він. — Він давно вже там не був, і ось раптом вирішує відпроситися раніше з роботи й ні з того ні з сього поперти на дачу!

Вістінґ змовчав, але сів на запропонований стілець, ближче до монітора.

Червона цятка рухалася через селище Хілебюґда, за десять хвилин з’їхала з головної дороги й зупинилася.

— Шлагбаум, — прокоментував Вістінґ.

Гаммер збільшив фото. Тепер можна було побачити вузеньку доріжку, яка петляла лісом. Червона цятка рухалася значно повільніше й ще за десять хвилин знову завмерла.