Код Катаріни

— Я все ще думаю, що винен її коханий, — сказав він.

— Чому?

— Можете це назвати шостим чуттям. Щось з тим хлопцем не те. Щось недобре.

— А як же тоді листи викрадачів? Хтось їх надіслав, доки хлопець сидів під арештом…

— Та будь-хто міг їх надіслати.

— Будь-хто, лиш не Роберт Ґран, — завважила Ліне.

— Це легко міг би вчинити хтось, хто прагнув визволити його з в’язниці, — стояв на своєму старий журналіст. — Щойно Роберта Ґрана відпустили, викрадачі кудись запропастилися, ніхто більше про них не чув.

— В один лист вклали фотографію, на якій Надія з молодшим братиком, — теж не поступалася Ліне. — Те фото вона завжди носила в своєму гаманці.

Ґейр Інге Гансен ледь стенув плечима й усміхнувся.

— Так, я погоджуюся з вами. Листи міг послати аж ніяк не будь-хто, лише співучасник злочину, який добре знав, що трапилося з Надією і де вона.

Ліне гостро пожалкувала, що вимкнула диктофон, та, хай і без запису, вона рада була, що Гансен зважився висловити особисті думки з приводу давніх подій.

Ґейр Інґе вийняв з пачки цигарку, заклав у кутик рота й рушив з Ліне вниз сходами.

— То хто ж міг йому допомагати? — продовжила Ліне розмову вже надворі.

— Не знаю, — зізнався Ґейр Інґе, припалюючи цигарку. — Знаю лише одне: Роберт досі мешкає у домі своєї матері.

Остання фраза не йшла Ліне з голови, доки вона простувала до авта.

Тепер, перед зустріччю з Надіїним коханим, у неї з’явилася нова перспектива бачення справи.

Але Ліне враз про все забула, помітивши на лобовому склі свого авта жовту квитанцію, і стиха закляла. Ще один штраф!

Вона роззирнулася навколо, чи муніципал є ще десь поблизу, але того й слід простигнув. Звірила час за табличкою про дозвіл паркування. Вона розмовляла з журналістом не більше двох годин, але забула врахувати тих пів години, що сиділа в авті, готуючись до зустрічі.

Другий за тиждень штраф за порушення правил паркування! Ліне з розгону гупнула за кермо, квитанцію швиргонула на пасажирське сидіння. Була роздратована, зла й недобра. Повернула ключ запалювання, щосили натиснула на педаль газу, аж покришки завищали, коли від’їжджала від тротуару.

Ліне думала перекусити в кав’ярні салатом, випити кави, але грошей забракло. Натомість купила в маленькій крамниці щоденних товарів пляшку води й пачку хрустких хлібців і попоїла в авті.