Ліне виїхала з запасом часу, тож спочатку подалася в порт. Там вони сіли на лавочку й поласували печивом разом з лебедями. Коли вже збирались вирушати на зустріч, прийшла смс-ка від Генрієтте, що вона спізниться на п’ятнадцять хвилин. Ліне відповіла «ОК» і покотила велосипед центральними вулицями містечка.
У кав’ярні взяла Амалії смузі, а собі — лате. Вони сіли за той самий столик, що й минулого разу.
Генрієтте з’явилася аж за двадцять хвилин з маленькою темноволосою дівчинкою.
— Вибач за спізнення!
Ліне підвелася, по-дружньому обійняла її.
— Не біда, — запевнила вона.
— Познайомтеся з Юсефіною, — усміхнулася Генрієтте.
Юсефіна чемно привіталась, Амалія ж відвернулася, залізла на коліна мамі й заховала личко в неї на грудях.
Генрієтте пішла до барної ляди, замовила питво.
— Зустрічалася з ним? — запитала Ліне, щойно та повернулася до столика.
— Ага, але довідалась не так багато, як сподівалася. Чи, радше, очікувала. Така інформація прибуває маленькими порціями.
Ліне кивнула. Вона й сама знала, як це — працювати з кримінальним середовищем. Це — випробування на витривалість і терпіння.
— Усе, як я й передбачала, — Генрієтте притишила голос. — Після пограбування гроші заховали у начебто надійному місці, а коли по них прийшли, їх там не виявилося.
— Твій інформатор знає, де була схованка?
— Лише те, що десь поза Осло.
— Знає, хто брав участь у пограбуванні?
— Мені здалося, що так, але він не назвав імен. Заговорив про інше, коли я запитала навпростець.
Амалія почала пхикати, вовтузилася на колінах, тягнулася ручкою до кишені — знала, що там Ліне ховає смочок.
— Когось підозрювали в крадіжці? — запитала вона, даючи малій смочок.
Генрієтте кивнула, відпила кави.
ebooksa