— Ви єдина спадкоємиця, — вела далі Ліне. — Тобто ваша донька…
Рита знову замовкла на мить.
— Нащо ви дзвоните, власне кажучи?
— Я працювала над статтею про Бернгарда Клаусена. Про його життя. Так вийшла на вас і Леннарта. Кажуть, ніби він усе майно відписав Робітничій партії, спадкоємців не мав, а ви самі від усього відмовилися.
Ліне знала, що заповіту Клаусен не залишив. То була «біла» брехня заради продовження розмови. До того ж, навіть якщо хтось із батьків відмовляється від спадку, право на успадкування отримує внук або внучка.
— Це не так, — заперечила Рита Салвесен, у голосі вчувалося обурення. — Я просто не бачила підстав зустрічатися з ним після загибелі Леннарта. Вони з батьком майже не спілкувалися.
— Так я і думала, — сказала Ліне. — Тому й телефоную. Хотіла пересвідчитися, чи дотримано справедливості.
— Що мені тепер робити?
— Вам допоможуть у суді за колишнім місцем його проживання. Однак найпростіше, на мою думку, звернутися до адвоката.
— Можете мені когось порадити?
Ліне якось писала статтю про проблеми успадкування і дала Риті контакти адвоката, який тоді її консультував.
— Чому Леннарт не спілкувався з батьком?
— Батько був надзвичайно егоїстичною людиною, його цікавила лише політика, — відповіла Рита. — Він завжди більше прагнув допомагати чужим, аніж своїй родині.
Жінка, здавалося, повторювала сказані Леннартом слова.
— У чому це проявлялося?
— Та хоч би у випадку з матір’ю Леннарта. Вона захворіла на рак і померла. Батько відмовився від ліків, які могли б їй допомогти, мотивуючи свою відмову тим, що це було б несолідарно.
— Несолідарно?
— Та думав більше про себе… Як подивляться на те, що міністр охорони здоров’я змінив кілька правил задля того, щоб його дружина пожила довше.
— Ви ніколи з ним не розмовляли?
— За життя Леннарта — ніколи. Ми не так вже й довго прожили вдвох… Але його батько приходив до нас, коли Лені виповнився рочок.
ebooksa