Потайна кімната

Рита начебто хотіла сказати щось іще.

— Чому він приходив? — запитала Ліне більше задля підтримання розмови.

— Мене теж здивував його візит, — відповіла Рита. — Він дав візитівку з прямим номером телефону й сказав, що за найменшої потреби мені достатньо просто зателефонувати. Я телефонувала йому кілька років тому, коли ми зібралися переїжджати до Іспанії, попросила позичити гроші. А він відповів, що зовсім не це мав на увазі.

— Що ж тоді?

— Якби якась серйозна хвороба… Так наче він лікар!

— Ви щось успадкували після Леннарта? — Ліне підходила ближче до того, що її цікавило.

— Ні, він же загинув до народження Лени.

— А Леннарт мав гроші?

Рита Салвесен засміялася.

— Та він навіть постійної роботи не мав! Хоча від батька, мабуть, отримував якісь дрібняки.

— Як же тоді зумів купити мотоцикл?

— Думаю, у кредит.

— Тобто у вас не склалося враження, ніби він має купу грошей?

— Ні…

Ліне змінила тему, доки Рита Салвесен не почала дивуватися її розпитуванням.

— Тепер про інше, — сказала вона. — Ви ж з Колботна, правда?

— Правда.

— Я писатиму про давню справу про зникнення, — пояснила Ліне. — Симон Мейєр… Пам’ятаєте такого?

— Той, що потонув?

— Він пропав поблизу Єршьо. Я розмовляла з багатьма людьми, з ким він разом виростав, щоб дослідити відчуття однолітків: як вони пережили зникнення друга дитинства.