Потайна кімната

— Тут тюрма, — сказав він. — Він може зателефонувати своєму адвокатові чи у державні інстанції, але такі розмови ми не маємо права прослуховувати.

— Мені потрібний номер цього телефону, — Стіллер показав на кабінку.

Директор кивнув. Він увійшов до вахтерки, переговорив з черговим і вийшов з аркушиком, на якому був записаний номер.

Стіллер вийняв свій мобільний. Директор здивовано звів догори брови, але нічого не сказав, простягнув йому папірець. Стіллер набрав номер. Тієї ж миті дзеленькнув апарат у кабінці.

— Чудово! Нам потрібна гарантія, що це саме той телефон, яким він скористається, і що ніхто зі службовців тюрми не пустить його до свого кабінету.

— Я всіх попереджу, — запевнив Калман, випроваджуючи їх з відділення.

Дорогою назад, до адміністративного корпусу, Стіллер зателефонував у свій відділ в Кріпосі, дав офіційну команду взяти тюремну телефонну кабінку під контроль.

— За півгодини можна слухати, — сказав він, кладучи слухавку.

Допит Ґюдіма взяли на себе Стіллер і Тюле. Вістінґ мав спостерігати за ним на моніторі в сусідній контрольній кімнаті. Він бачив їх також через одностороннє дзеркало. Їх проінструктували, як вони повинні повідомити охорону про закінчення допиту, ще трохи часу пішло на підключення відеоапаратури, і аж тоді послали за Яном Ґюдімом.

Вістінґ чекав по сусідству. Він чув кожне слово, сказане в кімнаті для допитів, але його чути звідти не могли.

Стіллер розгорнув блокнот на чистому аркуші. Тюле мав свої нотатки у папці. Вони розробили детальний план, але й готові були імпровізувати, беручи до уваги перебіг допиту.

Минуло хвилин десять, поки двері нарешті відчинилися. Охоронець кивнув двом поліцейським за столом, увійшов досередини, перевірив, чи все гаразд, потім відступив убік і пропустив Ґюдіма.

То був високий, широкоплечий чолов’яга з напруженими м’язами обличчя.

Стіллер і Тюле підвелися, відрекомендувалися, не подаючи руки для привітання. Ґюдім м’якими котячими кроками підійшов до вільного стільця, але сів лише тоді, як вартовий вийшов.

— Я не маю про що з вами говорити, — промовив він, склавши руки перед собою на столі.

Очікувана початкова репліка. Вістінґ уже сотні разів її чув.

— А вам і не треба з нами говорити, — запевнив в’язня Стіллер. — Говорити будемо ми. Важливо, щоб ви слухали.

Чоловік на протилежному боці столу промовчав.

— Я працюю в Кріпосі, у ДН-групі, тобто в групі давніх і нерозкритих справ, — вів далі Стіллер. — Аудюн Тюле — головний слідчий поліційного округу Румеріке, — додав він, жестом показуючи на колегу. — У 2003 році він керував розслідуванням крадіжки валюти в аеропорті Ґардермуен.

Розгледіти на моніторі було важко, але на обличчі Ґюдіма начебто сіпнувся м’яз.