Потайна кімната

— Може, говорив або робив щось таке, що могло свідчити, ніби він знає, що трапилося з Симоном Мейєром?

Рита ніяк не відреагувала на запитання.

— Та ні… Але ж він потонув… Усі так казали!

Ліне зрозуміла, що вже нічого більше від Рити не доб’ється, і вирішила закінчити розмову.

— Кажуть, ніби бачили його в Іспанії, — промовила наостанок.

— Я, у кожному разі, не бачила, — відповіла Рита.

Більше не було про що розпитувати. Ліне поклала слухавку й відхилилася на спинку стільця. Не надто глибоко вдалося їй докопатися до стосунків між Симоном Меєйром та Леннартом Клаусеном, та все ж достатньо, щоб пов’язати дві половини інформаційної дошки на стіні.

47

Ян Ґюдім відбував покарання у в’язниці в Галдені. Вони виїхали о дев’ятій, щоб до дванадцятої бути на місці. Тюле сидів біля Вістінґа, на передньому пасажирському сидінні, Стіллер — позаду. Вони доїхали до Гортена, звідти перепливли поромом Осло-фьорд, а тоді по шосе до тюремного містечка на кордоні зі Швецією.

В’язниця стояла на вершині порослого лісом пагорба. Зарості вересу під гладкими мурами побуріли. Сосни на узліссі стояли чорні й голі, ніби побиті важкою хворобою.

Це була одна з найновіших і наймодерніших в’язниць у всій країні, з особливим доглядом за ув’язненими. Шкільне навчання, робочі тренінги, добрі можливості для культурного й соціального розвитку — усе те, що могло б зменшити шанси рецидиву й сприяти налагодженню життя без криміналу після відбуття покарання. Але яскраво розписана в пресі картина не цілком відповідала дійсності. Роки обмежень та урізання коштів призвели до того, що ув’язнені дедалі більше часу проводили за замкненими дверима своїх камер.

Вони запаркувалися на вільному місці на самому краї великої автостоянки й рушили до воріт. Вістінґ подзвонив, відрекомендувався і пояснив, що у них є домовленість з директором тюрми.

За ворітьми на них уже чекали двоє співробітників, стояли позаду рентген-апарата й металодетектора. Вістінґ взяв зі штабеля пластиковий лоток, виклав у нього речі з кишень і посунув до службовця біля апарата. Другий махнув йому рукою, запрошуючи пройти через рамку. І хоч детектор нічого не виявив, йому все ж влаштували особистий огляд.

Тюле й Стіллер відбули таку саму процедуру. Далі їх провели до адміністративної будівлі, де довелося залишити свої мобільні телефони.

— Свій не віддам, — категорично заявив Стіллер. — У мене справа у відкритій фазі.

Тюремник по другий бік скляної стіни запротестував, мовляв, порушення чинних правил, але, за браком аргументів, здався.

Директор тюрми прийняв їх у кімнаті, призначеній для допитів. Його прізвище було вигравіюване на чорному бейджику, почепленому на ліву нагрудну кишеню. Е. Калман. Слідчі ввели його в курс справи, не надто вдаючись у подробиці, показали документи, які давали їм право на прослуховування вихідних дзвінків Яна Ґюдіма.

— Як це відбувається? — поцікавився Вістінґ. — Звідки він дзвонить?

— З вахтерки свого відділення.

" — 3 якого конкретно телефонного апарата? Можете показати?