Потайна кімната

— Я маю зустріч з Кімом Вернером Полленом, — сказала Ліне.

— Он там! — дівчина показала ковбаскою на відчинені двері за лядою. — Останні двері ліворуч.

Ліне легко знайшла опасистого чоловіка у футболці, який сидів за письмовим столом.

Вона постукала в одвірок.

— Привіт! Кім Вернер Поллен?

Чоловік підвів голову. На підборідді виднівся свіжий поріз від бритви.

— Так, це я!

Ліне відрекомендувалася.

— Я намагаюся з’ясувати, що трапилося з вашим однокласником, Симоном Мейєром, — пояснила вона мету свого приходу.

— Тоді вам треба на курси, — бовкнув товстун за столом.

Ліне не допетрала, що він мав на увазі.

— Курси пірнальників… Симон Мейєр лежить на дні Єршьо. Там його і знайдете.

Ліне ступила кілька кроків углиб кабінету, ближче до стільця для відвідувачів.

— Я пишу про справу про зникнення, — вела вона далі.

— Не варто! — урвав її Кім Вернер Поллен. — Лише розвередите старі рани й посієте марні надії. Може, статтю куплять газети, можливо, вона допоможе просуванню в кар’єрі, можливо, вас навіть похвалить шеф… Але його родині й друзям це нічим не зарадить.

Глузливий коментар здавався заготованим наперед. Аргументи наче завчені, мовби він чекав на її прихід і добре підготувався, щоб її відшити.

— Ви товаришували? — запитала Ліне.

— Вчилися в одному класі.

— Я прочитала всі документи старої справи, і в мене склалося враження, що друзів він не мав.

Кім Вернер Поллен схилив набік голову.