Потайна кімната

Адвокат глибоко вдихнув.

— Так, бачу, я таки мушу приїхати. Виїду за півгодини.

— Добре.

Розмова урвалася.

— Майже, як і очікувалося, — прокоментував Вістінґ. — По телефону не каже нічого такого, що могло б його скомпрометувати, навіть своєму адвокатові.

— Я знаю Гарнеса, — промовив Стіллер. — Ґюдім використає його як посередника для передачі інформації з-за мурів.

— Він попередить інших співучасників грабунку. Змусить їх подбати, аби Оскар Тведт тримав рот на замку.

Вістінґ відчинив автомобільні дверцята.

— Хочу ковбаски, доки поїдемо далі, — сказав він.

50

На вуличках навколо Національної бібліотеки годі було знайти місце для авта. Довелося Ліне залишити автомобіль аж у Віка. Йдучи пішки до бібліотеки, вона зателефонувала Софії, запитати, як Амалія.

— Щойно попоїли, — повідомила Софія.

Ліне раптом також відчула голод.

— Вибач, що стільки клопоту тобі завдала. Але роботи виявилося більше, ніж я сподівалася.

— Хіба ж це зле, коли багато роботи? Тобі ж платять погодинно!

— Звичайно! А наступного тижня Амалія, нарешті, піде в садок.

— Мусиш трохи часу присвятити її адаптації, — порадила Софія. — Ти не зможеш їздити до Осло щодня. Раптом треба буде терміново забрати дитину з садочка.

— Я знаю, — відповіла Ліне, піднімаючись сходами до старої будівлі бібліотеки. — Багато чого з’ясується ще цього тижня.

Масивні двері відчинилися перед нею, вона знову подякувала Софії, поклала слухавку й увійшла в хол.

Вона тут бувала не раз, і їй тут не раз допомагали знайти необхідні матеріали, коли вона працювала у «ВҐ».