Потайна кімната

Стіллер встав, взяв зі столика в кутку кавник і філіжанки.

— Найслабше місце в нерозкритих справах полягає в тому, — сказав він, — що слідчі тримаються первісної теорії.

Ліне гостро пожаліла, що не взяла диктофона. З роздумів Адріана Стіллера про давнє зникнення можна було змонтувати чудовий подкаст. Натомість вона швидко занотовувала почуте в блокнот.

— То ви не вірите, що Симон Мейєр потонув?

— Вірити чи не вірити не є завданням слідчих, — відповів Стіллер, наливаючи у філіжанки каву. — Але й підтвердження цьому припущенню немає.

— Він ішов рибалити, — нагадала Ліне.

— Неправильно! Він ішов додому після риболовлі.

Стіллер підтягнув до себе теку, розв’язав шнурівку, погортав аркуші й знайшов фрагмент карти. Місцевість називалася Ейстерн. Дорога вела до відкритого майданчика біля недіючої насосної станції, а вже звідти вузька стежка вилася через ліс до мису. На карті напис — «місце риболовлі». До карти причеплені дві фотографії. На одній — велосипед на замку, пристебнутий до ринви старої насосної станції. На другій — рибальське причандалля на стежці. Стрілками вказано зазначені місця на карті.

— Звідси двадцять метрів до води, — показав Стіллер місце на стежці. — Не міг він звідси впасти у воду. Отже, трапилося щось інше.

Фрагмент карти й фотографії були наклеєні на тверді аркуші картону, мовби в старому родинному альбомі. Перші фото — крупним планом — знахідки на стежці. Три впіймані рибини лежали в целофановому пакеті. Подертий целофан і купа дірочок свідчили, що до пакета добиралися птахи або якісь звірята. Скидалося на те, що пакет з рибою спочатку лежав у торбі разом з гачками й блешнями, але хтось його вийняв, потягнувши заразом решту речей. Вудочка валялася майже паралельно до стежки.

— Мало б здаватися, що він охайно виклав свої речі, — прокоментувала Ліне. — Але з фотографій складається інше враження.

Стіллер підніс каву до рота. Ліне показала на торбу й витягнуті з неї речі.

— Він наче віджбурнув торбу вбік, а вже потім якась звірина розтягнула те, що там лежало.

— Маєте добре око, — кивнув Стіллер.

Ліне погортала далі. Вимощений гравієм майданчик перед покинутою насосною станцією здавався більшим на карті, ніж на фото.

— А як щодо речових доказів? — запитала вона.

— Зібрали потроху всього. Недопалки, порожні пляшки, вживані кондоми. Свідчення того, для чого призначалося це місце.

— Він міг побачити щось таке, що не повинен був бачити.

— Якщо ви захочете про це писати, то мусимо відразу узгодити, що я говорив офіційно, а що — неофіційно, — застеріг Стіллер. — Неофіційно я вважаю більш імовірною версію, що Симон Мейєр став свідком сексу, а не потонув з необережності.

— Аналіз ДНК?