17
Тюремні мури високі, товсті й грізні. Сіризна бетонних стін потемніла від дощу ще більше, ніж звичайно.
Вістінґ натиснув на прибрамний дзвінок, показав у вічко камери своє посвідчення. Чекати на відповідь довелося довго. Він пояснив мету свого приходу, і його попросили зачекати, доки хтось прийде і проведе його.
Слідство — плинний процес, подумав він. Увесь час на поверхню спливає нова інформація. І тоді доводиться йти в неї на повідці.
З’явився службовець, провів Вістінґа через прохідну й далі в головну будівлю, де йому довелося здати мобільний.
Фіни Петтер Ярман чекав за столом у квадратній кімнатці для відвідувань. Він відпустив рідкі вусики, але загалом нічим не відрізнявся від себе на давньому фото.
— Що вам треба? — запитав він.
Вістінґ сів і неспішно пояснив, хто він. Погляд чоловіка по другий бік столу неспокійно метався, мовби на його совісті значно більше злочинів, ніж ті, за які він відбував покарання, мовби він боявся, що Вістінґ прийшов з новиною про те, що минуле наздогнало його.
— Ми з вами незнайомі, — вів далі Вістінґ. — Я знаю, за що ви сидите, але прийшов я не тому.
Чоловік завовтузився, ніби зручніше вмощуючись. Вістінґ давно збагнув, що найважливіші риси слідчого — це вміння спілкуватися, вміння розмовляти з людьми й уміння знайти підхід до кожного індивіда.
Поліцейська робота не давала йому права осуджувати. Навпаки, він мусив прагнути до відкритості, хоча власне ставлення до окремих кримінальних злочинів і було осудливим.
— Мені цікаво, що ви могли б розповісти про Бернгарда Клаусена. Ви його знали?
— Політика?
— Так.
— Він же помер. Я бачив у новинах по телику.
— Правильно, від інфаркту, — підтвердив Вістінґ.
— Але що я маю до нього?
— Нічого. Ви його знали?
— Не так, щоб знав…
— Що це означає?
ebooksa