Потайна кімната

— Яке прибирання? Що винесли з дому? — не здавався Гільдре.

— Серед іншого, скажімо, продукти харчування. Вони вже почали смердіти, — сказав Вістінґ, рушаючи з місця.

Телефон перемкнувся на автомобільний режим «генд-фрі».

— Я вже вам казав, що за контакти з пресою у цій справі відповідає поліційний прокурор Крістіне Тііс. Зв’яжіться з нею!

— Ви маєте якісь контакти з партійним керівництвом? — ніби й не чув Гільдре.

«Двірники» ковзали по лобовому склі, розмазуючи масний бруд, так що майже нічого не було видно.

— Наша контактна особа — Вальтер Крум, — повідомив Вістінґ.

— Які саме контакти маються на увазі?

— Практичні… Він був найбільш наближеною особою Клаусена.

— То ви не виносили нічого, що могло б належати партії?

— Ні!

— Точно?

— Я особисто був при тому присутній. Ще щось бажаєте знати? — невдоволено буркнув Вістінґ.

— Поки що — ні, — сказав журналіст і попрощався.

Вістінґ записав у пам’ять телефона номер Юнаса Гільдре і поїхав у поліційну управу. Треба було з’ясувати, чи прибули вже документи, які стосувалися пограбування.

Але ніякі документи на нього не чекали. Він запитав у приймальні і в архіві в Бйорг Карін, та, зрештою, мусив змиритися: папери ще не встигли прийти.

Крістіне Тііс сиділа в своєму кабінеті. Вона коротко підстриглася, і Вістінґ зауважив, що нова зачіска їй личила.

— Бернгард Клаусен, — озвалася вона, беручи стос паперів з лотка на столі. — Я прочитала рапорти з пожежі, але в мене склалося враження, що в них відображено не все.

— Мортенсен з двома іншими техніками саме зараз оглядає згарище.

Крістіне Тііс усміхнулася.