— Мене більше зацікавило, що
Вістінґ кивнув.
— Ідеться про смерть Бернгарда Клаусена?
— Не зовсім.
Крістіне знала, що випитувати не годиться.
— То й добре, що я нічого не знаю, — сказала вона.
— Є один момент, про який ти повинна знати, бо про це тебе запитуватимуть, — мовив Вістінґ. — За день до пожежі ми з Мортенсеном були на дачі й винесли кілька картонних коробок. Хтось із сусідів, очевидно, нас бачив і вибовкав журналістові з «Даґбладет».
Крістіне Тііс відхилилася на спинку стільця.
— Щоб ти знала: ми допомагали прибирати будинок після смерті власника. Коробки ніяк не пов’язані з пожежею, і ти не мусиш відповідати журналістові на запитання стосовно коробок.
— Розумію, — кивнула Крістіне. — Пожежа — це, без сумніву, підпал. Вона має якусь дотичність до твоєї таємної справи?
— Є всі підстави так вважати. Ми розслідуватимемо її паралельно з таємним завданням зверху. Тебе інформуватимемо про перебіг слідства.
Крістіне Тііс коротко кивнула.
— Ти впораєшся, — промовила вона.
— Дякую.
Вістінґ підвівся і вийшов, не зачинивши за собою дверей.
Дорогою до кабінету зустрів Мортенсена з картонною коробкою під пахвою. Кислий запах горілого всотався в його одяг.
— Закінчив?
Мортенсен похитав головою.
— Ні, решта ще працюватимуть кілька годин, але ось це — найцікавіше, що ми досі знайшли.
Він простягнув коробку Вістінґові. Усередині лежав вибруднений сажею корпус дверного замка.