— Я спокусила Симонового брата тим, що дещо надам для преси. Виявляється, кілька років тому з цією справою вже працювала інша журналістка, але нічого не опублікувала.
— Так чи так, ти нічого не зможеш оприлюднити, доки триває слідство. Можливо, «ВҐ» зацікавиться пізніше, коли ми знатимемо трохи більше.
Ліне вийняла камеру.
— Можливо…
Вона показала батькові фото мису, де рибалив хлопець, і насосну станцію.
— Зі своїм матеріалом я можу й до інших звернутися!
— Завтра хтось пригляне за Амалією? — запитав Вістінґ.
— Так! Чого питаєш?
— Хочу, щоб ти поговорила зі старими друзями Бернгарда Клаусена, з кимось, хто був йому близький навесні й на початку літа 2003 року.
Ліне глянула на батька. Щось у його манері її роздратувало.
— Говорити мушу вже завтра? — буркнула вона. — Я мала намір розшукати журналістку, яка досліджувала зникнення Симона.
— Клаусен мертвий майже тиждень. Похорон у понеділок. Треба поговорити, доки розпитування ще звучать природно, згодом будь-яка цікавість надто впадатиме в вічі, — наполягав Вістінґ.
Ліне розчаровано зітхнула: знову доведеться виконувати рутинні завдання. Відчуття, ніби це обов’язок, від якого нікуди не подітися, та й результату навряд чи діждешся.
Батько суворо глянув на неї, востаннє дивився на неї таким поглядом, коли вона ще була підлітком. Слова в такій ситуації зайві. Він виразно натякнув їй, що вона член слідчої групи під його керівництвом.
— Маєш список актуальних персон? — запитала вона.
Вістінґ подав їй одну з гостьових книг, розгорнену на потрібній сторінці.
— На вихідні, після того як зник Симон Мейєр, до нього в літній будиночок приїжджала компанія на толоку. Здебільшого давні партійні колеги. Я хочу, щоб ти почала з Трюгве Юнсрюда.
— Міністра фінансів?
— Вони одночасно були обрані в Стуртинґ і підтримували дружні стосунки. До того ж, Юнсрюд також має дачу поблизу. Є шанс застати його там на вихідні.
Ліне мала сумнів, чи їй пощастить домовитися про інтерв’ю.
ebooksa