— Хотілось би поговорити з нею, — кивнула Ліне.
Чоловік знайшов те, що шукав, одразу на першій сторінці.
— Генрієтте Коппанґ, — сказав він, посуваючи теку з розгорненим аркушем до Ліне. — Дуже тямуща жінка. Знаєте її?
Ліне похитала головою, занотувала номер телефону, продиктований Х’єлем. Ім’я видалося їй невиразно знайомим, може, колись працювала в «Неттавісен», але впевнено сказати не змогла б.
— Я працюю фрілансером, угоди з конкретним виданням не маю, — пояснила Ліне. — Теж не можу гарантувати, що мій матеріал надрукують. Але, оскільки цю справу підняла ДН-група Кріпоса, можна розраховувати на зацікавлення преси.
Х’єль Мейєр кивнув.
— Можна подивитися? — запитала Ліне, перегортаючи аркуш.
— Так, прошу дуже…
У теці були зібрані, здавалось, усі публікації, які стосувалися зникнення Симона. У «Даґбладет» і «Афтенпостені» лише кілька невеликих нотаток, зате в місцевій пресі справа висвітлювалась якнайповніше. Окрім газетних вирізок, у теку підшили копії листування між адвокатом та поліційним прокурором, у якому адвокат оскаржував припинення розслідування, та кілька нотаріальних документів, пов’язаних з оголошенням смерті Симона Мейєра через три роки після зникнення.
— Вам надали адвоката, — завважила Ліне, записуючи його ім’я.
— Але довелося оплачувати його послуги з власної кишені, — сказав Х’єль Мейєр.
Ліне гортала далі. Тека розгорнулася на великому фото Симона.
— Мушу зізнатися, що вже не так часто думаю тепер про нього, — промовив брат. — Іноді між згадками минають дні або й тижні, але я дуже хотів би знати, де він і що з ним трапилося.
— А самі що з цього приводу думаєте?
— Чого я лиш не передумав, однак не вірю, що він потонув. Хтось його викрав…
— Навіщо комусь його викрадати?
— Найстрашніше думати, що його захопив якийсь збоченець-садист, тримав десь у рабстві, ґвалтував. Не надто раціональне припущення, але ж таке теж трапляється. Принаймні в інших країнах, хоч частіше з дівчатами. Страх, що це може бути реальністю, не давав мені спати ночами. Найпростіше пояснення — нещасний випадок. Може, стався наїзд і винуватець підібрав тіло, щоб викинути його десь далеко від місця аварії. Симон міг стати випадковою жертвою.
Ліне записувала. Обидва сценарії звучали правдоподібно, як і гіпотеза, якої притримувалася поліція.
— Вам відомі якісь свідчення, які обійшла увагою поліція? — запитала Ліне.
— До нас звернулася ясновидиця, але ми повідомили про неї поліцію. Вона наче бачила Симона, похованого під камінням та гравієм. Поліція перевірила всю територію заводу щебеню у Вінтербру, однак каміння та гравій — не достатньо вичерпний опис.
ebooksa