Тюле сидів поруч, передивлявся фотографії хатини Бернгарда Клаусена.
— Щось у цьому фальшиве, — промовив він, киваючи на фото виставлених картонних коробок на ліжку в крайній кімнаті.
— У чому фальш?
— У тому, як гроші лежать тут рік за роком, а він їх навіть не торкається, — пояснив Тюле. — Схоже на ексцентричного колекціонера, який скуповує крадені твори мистецтва, розвішує на стінах і милується ними сам, нікому не показуючи.
Мортенсен роздумував уголос:
— Якщо син був причетний до пограбування, Клаусен міг знайти гроші після його смерті й просто не знати, що з ними вдіяти. Бо ж якби все виявилося, вибухнув би неймовірний скандал!
— Але він міг їх і позбутися, — втрутився Тюле. — Спалити в грубці чи закопати. Залишити отак на дачі — величезний ризик, гроші міг хтось випадково побачити.
Відчинилися вхідні двері. Амалія відірвалася від малювання.
— Мама прийшла, — промовив Вістінґ.
Дівчинка сповзла з канапи й кинулася назустріч мамі. Мортенсенові хтось зателефонував, і він вийшов у вітальню. Ліне привіталася з Аудюном Тюле, перш ніж помилуватися малюнками донечки.
— Є новини? — запитав Вістінґ.
— Та, власне кажучи, ні, — відповіла Ліне й розказала, як минув день. — Я купила карту в книгарні, — додала вона, розгортаючи карту на кухонному столі.
Ліне вже позначила місце риболовлі й дім Бернгарда Клаусена. Тільки зібралася пояснити детальніше, як на кухню повернувся Мортенсен.
— Результати ДНК, — повідомив він. — Знайшли слід на об’єкті В-2.
— Навушник, — кивнув Вістінґ.
— Ключ і записка чисті, а профіль за аналізом ДНК дав збіг у базі даних.
— Хто?
— Оскар Тведт, — відповів Мортенсен, сідаючи до свого ноутбука.
Аудюн Тюле вилаявся.
— Капітан! — скрикнув він, хапаючи одну з тек-скорозшивачів.
ebooksa