СИЛА
Коли вони кохалися в одному з численних готелів, у ліжку Сабіна сказала, граючись Францовою рукою:
— Аж не віриться, які в тебе м’язи!
Ця похвала йому сподобалася. Франц звівся з ліжка, взяв за ніжку тяжкий дубовий стілець і завиграшки підняв його в повітря. Водночас сказав Сабіні:
— Тобі нема чого боятись, я зможу захистити тебе за будь-яких обставин. Свого часу я був чемпіоном із дзюдо.
Вертикально звів руку, не випускаючи при цьому стільця, і Сабіна сказала:
— Приємно бачити, що ти такий дужий!
Та подумки вона докинула: Франц дужий, але його сила скерована лише назовні. З людьми, які поруч із ним, з тими, кого він любить, він слабкий. Францова слабкість — доброта. Франц ніколи не віддавав наказів Сабіні. Ніколи не командував нею, як ото колись Томаш, не велів, щоб вона поставила дзеркало долі і пройшла перед ним туди-сюди голяка. Не те щоб бракувало йому чуттєвості, — йому бракувало сили командувати. Існують речі, які можна здійснювати лише насильством. Фізична любов неможлива без насильства.
Сабіна дивилася, як Франц ходить перед нею, високо піднявши стілець; та сцена видалася кумедною і наповнила її дивним смутком.
Франц поставив стілець і сів, обернувшись лицем до Сабіни.
— Мені подобається, що я такий дужий, — сказав він, — але нащо мені ці м’язи тут, у Женеві? Я ношу їх, мов прикрасу. Наче ото павич носить барвисте пір’я. Я й разу нікому в пику не затопив.
Сабіна слухала його сумовиті міркування. А що, якби вона мала чоловіка, який командував би нею? Який хотів би над нею панувати? Чи довго витерпіла б вона його? Та й п’ять хвилин не витерпіла б! З цього випливало, що їй не підходить жоден чоловік. Ні сильний, ні слабкий.
Вона сказала:
— А чому ти ніколи не застосовуєш сили проти мене, бодай вряди-годи?
— Тому що любити — це відмовитися від сили, — лагідно відказав Франц.
Сабіна збагнула дві речі: по-перше, та фраза була красива і правдива. По-друге, ті Францові слова вилучили його з її еротичного життя.
ЖИТИ У ПРАВДІ
Це формулювання, яке використав Кафка чи то в щоденнику, чи то в одному з листів. Франц уже й не пам’ятав де. Воно зачарувало його. Що ж воно таке — жити у правді? Через заперечення визначити це просто: не брехати, не ховатися, нічого не приховувати. Він жив у брехні, відколи запізнався зі Сабіною. Казав дружині про конгреси в Амстердамі й конференції в Мадриді, яких і близько не було, боявся гуляти зі Сабіною вулицями Женеви. Його тішило, що він бреше і ховається саме тому, що він цього ніколи не робив. Його приємно лоскотало те, що він поводиться, наче перший учень у класі, який вирішив прогуляти уроки.
Для Сабіни жити у правді, не брехати ні собі, ні іншим, можливо тільки за умови, що вона живе без глядачів. Адже тоді, коли хтось є свідком наших дій, ми намагаємося бодай сяк-так пристосуватися до очей, що пильнують за нами, і тоді все, що ми робимо, вже перестає бути правдивим.
Мати глядачів, думати про них — значить жити у брехні. Сабіна зневажає літературу, де автор відкриває найінтимніші подробиці життя: й свого, і друзів. Хто втрачає свою інтимність, той утрачає все, думає Сабіна. А той, хто відмовляється від неї самохіть, просто чудовисько. Тим-то вона і не потерпає від того, що приховує своє кохання. Навпаки, це для неї єдиний спосіб жити у правді.