Звісно, таке ставлення все полегшувало, проте він був трохи розчарований. Усе своє життя боявся скривдити її, тому і завдав на себе тягар нудної моногамії. Аж ось через двадцять років виявилося, що ті його настанови були марні й що він позбавив себе утіхи з багатьма іншими жінками через непорозуміння!
Після лекцій у другій половині дня він з університету подався прямісінько до Сабіни. Хотів запропонувати, щоб вони збули ніч у неї. Подзвонив, та йому не відчинили. Зайшов до шинку на тому боці вулиці й сидів там, пильнуючи за входом до її будинку.
Минав час, і він не знав, що вдіяти. Усе своє життя спав в одному ліжку з Марі-Клод. Якщо він зараз піде додому, то чи треба лягати поруч із нею, як було досі? Звісно, він міг постелити собі на дивані в сусідній кімнаті. Та чи не видаватиметься це надто вже зухвалим учинком? Чи не розглядатиметься як ворожість? Він-бо хотів, щоб вони з дружиною лишилися друзями! Але ж і спати з нею він не буде. Він уже чув, як вона в’їдливо питає: «Що це, га? Тобі недобре в Сабіниному ліжку?» Урешті він винайняв кімнату в готелі.
Наступного дня безперервно дзвонив у Сабінині двері. Але марно.
Третього дня зайшов до консьєржки будинку, де була Сабінина майстерня. Вона нічого не знала і порадила запитати власника, який здавав майстерню в найм. Він зателефонував йому і дізнався, що напередодні Сабіна відмовилася від майстерні, заплативши за три місяці вперед, як і передбачалося угодою.
Ще кілька днів він намагався застати там Сабіну, аж якось побачив, що помешкання відчинене, а всередині троє чоловіків у блакитних комбінезонах збирають меблі й полотна, щоб повантажити на великий ваговіз перед будинком.
Він запитав, куди усе те повезуть.
Вантажники відказали, що їм суворо заборонено розголошувати адресу.
Франц уже хотів було тицьнути їм кілька банкнот, щоб вони зрадили ту таємницю, аж раптом відчув, що геть знесилений. Його паралізував смуток. Він нічого не розумів і нічого не міг собі пояснити. Знав лишень, що чекав цієї миті, відколи запізнався зі Сабіною. Сталося те, що сталося. Франц і не боронився.
Він знайшов невеличке помешкання в давній частині міста. До своєї колишньої домівки заглянув тоді, коли, як він був певен, не застане там ні дружини, ні доньки, узяв трохи одягу і необхідних книжок. При цьому постарався не брати того, що забракло б Марі-Клод.
Якось він побачив її за шибкою чайного салону. Сиділа там із якимись двома пані, обличчя її, на якому жвава міміка витворила глибокі зморшки, було збуджене. Пані слухали її й весь час реготали. Франц не міг позбутися думки, що вона розповідає про нього. Звісно ж, вона знала, що Сабіна зникла з Женеви саме тоді, коли він вирішив перебратися до неї. Ото вже кумедна історія! І чи треба було дивуватися, що він став посміховиськом для її подруг.
Франц повернувся до свого нового помешкання, куди весь час долинали дзвони собору Святого Петра. Того дня йому привезли стіл із магазину. Він забув про Марі-Клод із її подругами. І забув навіть про Сабіну. Сів за стіл. Тішився, що сам обрав його. Двадцять років жив він поміж меблями, які сам не обирав. Про все дбала Марі-Клод. Уперше в житті перестав бути маленьким хлопчиком, тепер він був незалежний. Наступного дня викликав столяра і замовив йому полиці. Кілька днів креслив, обдумував форми, розміри та розташування.
І тоді він раптом приголомшено збагнув, що не такий він уже й нещасний. Фізична присутність Сабіни важила для нього набагато менше, ніж видавалося. Набагато важливіший був для нього той золотий, той чарівний слід, що вона лишила в його житті, слід, якого ніхто не міг його позбавити. Перш ніж зникнути з його обрію, Сабіна вручила йому Гераклову мітлу, і він вимів нею зі свого життя все, що йому не подобалося. Несподіване щастя, радість, свобода, нове життя — ось що подарувала йому вона.
Утім, він завжди волів нереальне, а не реальне. І так само, як ото ліпше почувався під час демонстрацій (що, як я вже казав, були театром або ж мареннями), ніж за кафедрою, з якої читав лекції студентам, так само щасливіший був зі Сабіною, яка перетворилася на невидиму богиню, ніж зі Сабіною, з якою їздив світами, весь час потерпаючи за її кохання. Тепер вона раптом подарувала йому свободу самотнього чоловіка, оточила аурою спокуси.
Він став привабливим для жінок; у нього закохалася одна студентка.
Отак зненацька, за неймовірно короткий проміжок часу, змінилося все оточення його життя. Ще зовсім недавно жив він у великому буржуазному помешканні, зі служницею, донькою і дружиною, аж ось мешкає в малесенькій квартирі у давній частині міста, і молода подруга буває у нього щоночі! Їм не треба ховатися в готелях по всьому світі; він може кохатися з нею у своєму помешканні, на своєму ліжку, біля своїх книжок і своєї попільнички, що стоїть на нічному столику.
Дівчина була така собі, не дуже гарна, зате вона захоплювалася Францом, як доти захоплювався він Сабіною. Це не було йому неприємно. І якщо заміну Сабіни цим дівчам в окулярах можна було б вважати певного мірою невдачею, його доброти цілком вистачало, щоб оточити її батьківською любов’ю, якої, де речі, він так і не реалізував, адже Марі-Анна поводилася не як донька, а як іще одна Марі-Клод.
Якось він прийшов до дружини і сказав, що хоче одружитися ще раз.
Вона похитала головою.
— Якщо ми розлучимося, нічого не зміниться. Ти нічого не втратиш. Я все тобі лишаю!