А Франц певен, що джерелом будь-якої брехні є поділ життя на приватне і публічне. Жити у правді для Франца означає скасовувати межі поміж публічним і приватним життям. Він часто цитує вислів Андре Бретона, який хотів мешкати у «скляному будинку», де не було б ніяких таємниць і все було б відкрите для чужих поглядів.
Почувши, як його дружина сказала Сабіні: «Яка огидна прикраса!» — він збагнув, що більше не може жити в цій роздвоєності. Такої миті йому кортіло взяти Сабіну під свій захист. Не зробив він цього тільки тому, що боявся зрадити їхнє кохання.
Наступного дня після коктейлю він збирався два дні перебути зі Сабіною в Римі. Оті слова: «Яка огидна прикраса!» — весь час спадали йому на думку і змушували бачити дружину в іншому світлі, ніж звичайно. Вона була вже не така, якою він завжди її знав. Її агресивність, невразливість, галасливість і метушливість скидали з його плечей той тягар доброти, який він терпляче носив упродовж двадцяти трьох років шлюбу. Він згадав величезну пустку в амстердамському соборі й відчув приплив незрозумілого і своєрідного завзяття, яке викликала в ньому та порожнеча.
Він пакував валізу, аж до кімнати ввійшла Марі-Клод; вона розповідала про гостей, що були напередодні, одних вона хвалила, інших гостро картала за їхні балачки.
Франц довго слухав її, потім сказав:
— У Римі не буде конференції.
Вона нічого не зрозуміла.
— То чому ти туди їдеш?
Він відповів:
— У мене вже сім чи вісім місяців є коханка. Я не хочу бачитися з нею в Женеві. Тому і мандрую отак. Подумав, що ліпше тобі сказати.
Після перших слів йому стало недобре; первинна сміливість геть пропала. Він одвів погляд убік, щоб не читати на обличчі Марі-Клод того розпачу, якого не забаряться завдати їй його слова.
Після короткої паузи почув:
— Що ж, і я гадаю, ліпше мені про це знати.
Тон її був твердий, і Франц розплющив очі (але він їх не заплющував, просто відвів погляд убік!): Марі-Клод нітрохи не вразили його слова. То що ж сталося із жінкою в Марі-Клод? Інакше кажучи, що сталося з образом матері, що він його пов’язував із дружиною? Його засмучена, його вражена матінка в різних черевичках пішла з Марі-Клод; може, її там і не було ніколи. Він збагнув це в раптовій ненависті.
— Не бачу причини приховувати це від тебе, — сказав він.
Якщо її не вразило те, що він зраджує, то ім’я суперниці її таки приголомшить. І він вимовив його, дивлячись їй у вічі.
Трохи згодом він зустрівся в аеропорту зі Сабіною. Літак набирав висоту, і він почувався дедалі легшим. Подумав собі, що за дев’ять місяців нарешті почав жити у правді.
8
Для Сабіни це було так, наче Франц силоміць висадив двері її інтимності. Наче туди просунулася голова Марі-Клод, голова Марі-Анни, голова художника Алана і голова скульптора, що тримався за палець, голови всіх людей, яких знала в Женеві. Попри своє бажання вона стала суперницею жінки, яка була їй цілком байдужа. Франц розлучиться з нею, і вона посяде її місце біля нього в подружньому ліжку. Всі будуть зблизька чи здалеку спостерігати за цим; так чи так їй доведеться грати перед усіма цю комедію; замість того, щоб бути Сабіною, доведеться виконувати роль Сабіни, та ще й знайти спосіб, як це робити. Кохання, виставлене на загальний огляд, важчає і стає тягарем. Ще навіть і не подумавши нічого, вона вже зігнулася під цим тягарем.
Вони вечеряли в римському ресторані й пили вино. Сабіна мовчала.