Ішла вона пішки. Терпіти не могла напхом напханих трамваїв, де в ненависних обіймах юрмилися люди, що наступали одне одному на ноги, відривали ґудзики від пальт і сварилися.
Сіявся дрібний дощ. Люди поспішали, тож порозкривали парасольки, і на хіднику відразу ж виникла тиснява. Парасольки зіштовхувалися. Проходячи повз Терезу, чоловіки люб’язно піднімали парасольки, щоб не зачіпати її. А ось жінки й на крок не поступалися. Незворушно дивлячись перед собою, кожна чекала, що хтось виявиться слабшим і здасться. Зустріч парасольок випробовувала сили. Спершу Тереза поступалася, та незабаром збагнула, що її чемність не поплачується, тож міцніше стиснула держак своєї парасольки, як це робили й інші. Кілька разів вона зіткнулася із зустрічними парасольками, та ніхто й не думав перепросити. Ніхто і рота не розтулив, а раз чи два вона чула, як її обзивали дурепою і гівном.
Поміж тими жінками з парасольками були молоді й трохи старші, та найзапеклішими войовницями були таки молоді. Тереза згадала дні вторгнення. Юні дівчата в коротесеньких спідничках ходили містом, вимахуючи національними прапорами на довгих держаках. То був замах на цноту російських вояків, яких на кілька років позбавили сексуальних стосунків. У Празі їм здалося, ніби вони опинилися на планеті з науково-фантастичного роману, населеній неймовірно вишуканими дівчатами, що відверто виказували їм своє презирство, крокуючи на довгих зграбних ногах, яких не побачити було в Росії упродовж останніх кількох століть.
За ті дні вона зробила силу-силенну світлин тих дівчат на тлі ворожих танків. Як захоплювалася вона ними! І ті ж таки дівчата, тільки зухвалі й недобрі, йшли їй тепер назустріч. Замість прапорів вони тримали парасольки, але тримали їх так само гордо. З однаковим завзяттям ладні вони були зустріти хоч чуже військо, хоч чужу парасольку, що не давала їм пройти.
4
Вона дійшла до Староміського майдану, де височіла сувора споруда Тинського собору, а обабіч площі нерівним квадратом стояли барокові кам’яниці. Давня ратуша XIV століття, що колись займала цілий бік майдану, вже двадцять сім років лежала в руїнах. Варшава, Дрезден, Кельн, Будапешт, Берлін були страшенно сплюндровані протягом останньої війни, та мешканці тих міст відбудували їх, дбайливо відновивши давні квартали. Пражани почували комплекс неповноцінності перед цими містами. Єдина історична будівля, що зазнала руйнації в їхньому місті, була оця давня ратуша. Вони вирішили назавжди законсервувати її, щоб якийсь поляк чи німець не сказав, що вони недостатньо потерпіли. Перед тими руїнами, що назавжди повинні були стати звинуваченням війни, височіла трибуна із металевих штаб на випадок якоїсь демонстрації, куди комуністична партія провадила чи попровадить завтра празький люд.
Тереза дивилася на ту ратушу, і те видовисько раптом нагадало їй матір: її хворобливу потребу виставляти напоказ руїни, вихвалятися своєю потворністю, демонструвати свою вбогість, оголяти куксу ампутованої руки і змушувати всіх дивитися на це. Останнім часом усе нагадувало їй матір, здавалося, материн світ, з якого вона вирвалася років із десять тому, знову повертається до неї й охоплює зусібіч. Тим-то вона і розповіла про те, як мати читала за обідом її щоденник, а родина несамовито реготала. Якщо дружню розмову за склянкою вина передають по радіо, щоб її почули всі, то це означає тільки одне: світ став концентраційним табором.
Тереза використовувала це слово майже змалку, щоб висловити те, яким здається їй життя з родиною. Концентраційний табір — це світ, де люди постійно, вдень і вночі, живуть укупі. Жорстокість і наруга — другорядні й не обов’язкові його аспекти. Концентраційний табір є цілковитою ліквідацією приватного життя. Прохазка, який не міг навіть побалакати з другом за склянкою вина, жив (не усвідомлюючи того, що було його фатальною помилкою!) у концтаборі. Живучи із матір’ю, Тереза перебувала в концтаборі. Відтоді вона знає, що концентраційний табір не виняток, нічого дивного в цьому немає, це даність, засадниче явище, це світ, де ми народжуємося і з якого можемо вирватися лише завдяки надзвичайним зусиллям.
5
Жінки сиділи на трьох полицях у сауні, тісно притулившись одна до одної. Поруч із Терезою пітніла тридцятирічна жінка з гарним лицем. У неї були надзвичайно великі груди, що підскакували від кожного поруху. Коли вона підвелася, Тереза побачила, що її зад скидається на дві величезні торби і псує все враження від обличчям.
Хтозна, може, ця жінка теж полюбляла довгенько стояти перед люстром і дивитися на своє тіло, намагаючись розгледіти в нім душу, як це робила Тереза у дитинстві? Звісно ж, вона теж простакувато вважала, що тіло — це вивіска душі. Але яка ж потворна мала бути душа, якщо вона скидалася на цю вішалку з двома парами торб.
Тереза підвелася і пішла в душ. Потім вийшла вхопити свіжого повітря. Весь час мрячило. Вона стояла на містку над Влтавою, обгородженому дерев’яним парканом, щоб затулити пань від поглядів з міста. Схиливши голову, побачила на поверхні річки обличчя тієї жінки, про яку щойно думала.
Жінка всміхалася їй. У неї був зграбний носик, великі карі очі й дитячий погляд.
Ось вона почала підніматися сходами, і під тим ніжним личком стало видно два клумаки, що погойдувалися, бризкаючи навсібіч краплями холодної води.
6
Тереза пішла вдягнутися і зупинилася перед великим дзеркалом.
Ні, тіло її не було потворне. Не торби були в неї на грудях, а зграбні гарнюні перса. Мати кепкувала, що в неї малі цицьки, не такі, мовляв, як треба, і вона соромилася їх, аж поки Томаш позбавив її тих комплексів. Тепер вони їй подобалися, проте кружала довкола пилок вона вважала надто великими і темними. Якби вона могла сама творити своє тіло, то зробила б пипки маленькими, делікатними, вони насилу пронизували б вигин грудей і барвою майже не відрізнялися б від шкіри. Ця велика темно-червона мішень здавалася їй намальованою сільським маляром, що писав еротичні картини для вбогих.
Вона оглянула себе і подумала, що сталося б, якби її ніс довшав щодня на один міліметр. За скільки днів обличчя було б не впізнати?
І якби кожна частина її тіла почала більшати або меншати, аж поки вона утратила б схожість із Терезою, то чи залишалася б вона тоді сама собою, чи залишалася б Терезою?
Авжеж, залишалася б. Навіть якщо припустити, що Тереза не схожа буде на Терезу, душа її залишиться та сама і зможе тільки споглядати той жах, у який перетворилося її тіло.