До помешкання вона увійшла о пів на другу. Томаш уже спав. Од його чуприни тхнуло жіночим духом, духом вагіни.
8
Що таке грайливість? Можна сказати, що це поведінка, яка дає зрозуміти, що статева близькість можлива, проте в цій можливості ніколи не може бути певності. Інакше кажучи, грайливість або кокетування — це обіцянка статевого акту, але без гарантії.
Тереза стоїть за барною стійкою, і відвідувачі, яким вона наливає по чарці, заграють із нею. Чи прикрий для неї цей постійний потік компліментів, натяків, анекдотів, пропозицій, усмішок і поглядів? Нітрохи. Їй страшенно кортить віддати своє тіло (це чуже тіло, яке вона хоче нагнати якомога далі) у плин цього прибою.
Томаш весь час запевняє її, що поміж коханням і самим актом кохання лежить цілий світ. Вона відмовляється вірити в це. Тепер її оточують чоловіки, що не викликають ніякої приязні. А якби вона лягла до ліжка з цими чоловіками? Їй кортить спробувати це бодай у вигляді тієї негарантованої обіцянки, що зветься грайливістю.
Щоб не обманюватися: вона не намагається помститися Томашеві. Вона шукає спосіб вийти з лабіринту. Вона знає, що вже стала для нього тягарем: сприймає все дуже серйозно, з усього робить трагедію, не може збагнути легкості і минущої втіхи фізичного кохання. Їй так хочеться навчитися легкості! Так хочеться, щоб її навчили не бути старомодною!
Якщо для інших жінок грайливість є другою натурою, звичайною рутиною, то для неї вона стала предметом серйозного вивчення, що має з’ясувати їй, на що вона здатна. Але саме тому, що для неї це так важливо і серйозно, її грайливість утратила легкість, вона силувана, незграбна, надмірна. Порушена рівновага поміж’Ьбіцянням і відсутністю гарантій (адже у цім і полягає справжня віртуозність грайливості!).
Надто вже швидко вона обіцяє, з достатньою ясністю не зазначаючи, що її грайливість ні до чого не зобов’язує. Інакше кажучи, всі вважають її надзвичайно доступною. А як вимагають виконати те, що начебто їм пообіцяли, раптом зустрічають опір, який пояснюють собі лише запеклою Терезиною жорстокістю.
9
Прийшов якийсь парубчак і вмостився перед барною стійкою на вільному стільці. Йому було насилу сімнадцять років. Він промовив дві чи три фрази, що вклинилися в розмову, наче хибний штрих в полотно, який ні замалювати, ні стерти.
— У вас гарні ноги, — сказав він.
Вона відмахнулася.
— Як це ви побачили їх крізь дерев’яну перегородку стійки?
— Я бачив вас надворі, — сказав парубчак.
Тереза відійшла і почала обслуговувати інших відвідувачів. Він замовив коньяку. Вона не дала.
— Мені нещодавно виповнилося вісімнадцять років, — запротестував він.
— То покажіть паспорт!
— А дзуськи! — відказав хлопчина.
— Гаразд, тоді пийте лимонад!
Нічого не сказавши, парубійко підвівся й вийшов із бару. За пів години він повернувся і знову сів перед барною стійкою. Рухи його були безладні, від нього аж відгонило горілкою.