— Лимонаду!
— Ви п’яний, — сказала Тереза.
Парубчак показав на табличку, що висіла на стіні позаду Терези: «Суворо заборонено відпускати спиртні напої особам, що не сягнули вісімнадцятирічного віку».
— Вам заборонено наливати мені горілки, — сказав він, махнувши рукою на Терезу, — але ніде не написано, що я не маю права бути п’яним.
— А де це ви так налигалися? — запитала Тереза.
— У шинку напроти!
Він зареготався й знову сказав, щоб йому налили лимонаду.
— То чому ви там не лишилися?
— Бо я хочу вас бачити, — відказав парубчак. — Я вас кохаю!
Коли він сказав це, обличчя його якось дивно пересмикнулося. Вона нічого не втямила: він що, дуріє? Чи заграє з нею? А може, це жарт? Чи, може, він просто п’яний і не тямить, що каже?
Вона поставила перед ним лимонад і взялась обслуговувати інших клієнтів.
Слова «Я вас кохаю!», здається, вичерпали сили того хлопчиська. Він уже нічого не казав, мовчки поклав гроші на барну стійку і вшився, що Тереза й не помітила, коли це сталося.
Та тільки-но він вийшов, озвався лисий коротун, який вихилив уже третю чарку горілки.
— Пані, ви чудово знаєте, що не можна відпускати спиртних напоїв неповнолітнім.
— Та ж я не горілки йому налила! Він випив лимонаду!
— Я добре бачив, що ви налили в той лимонад!
— Що ви оце вигадуєте! — вигукнула Тереза.
— Ще чарку горілки, — сказав коротун і докинув: — Я вже давненько пильную за вами.
— Ага, ото й радійте, що дивитеся на гарну жінку, і заткніть пельку! — устряв високий чолов’яга, що підійшов до барної стійки і слухав усе це.
— А ви не лізьте! Це не ваше діло! — вигукнув лисань.