І вона обернеться до дерева і заплаче.
16
То був багатоквартирний будинок початку століття в робітничому передмісті Праги. Вона увійшла до брудного під’їзду, стіни були викладені кахлями. Вичовгані бетонні східці з металевими поручнями провадили на другий поверх. Звернула ліворуч. Зупинилася перед другими дверима, без таблички і дзвінка, й постукала.
Він відчинив.
Усе помешкання складалося з однісінької кімнати, яку від дверей перегородили двометровою шторою, щоб створити враження передпокою. Там був стіл із електроплиткою і невеличкий холодильник. Увійшовши за штору, побачила перед собою вертикальний прямокутник вікна наприкінці вузької довгої кімнати; з одного боку були полиці з книжками, а з другого — диван і однісіньке крісло.
— У мене все дуже просто, — сказав інженер. — Сподіваюся, вас це не хвилює.
— Та ні, що ви, — сказала Тереза, дивлячись на стіну, де були тільки полиці з книжками.
Цей чоловік не мав путнього стола, зате у нього були сотні книжок. Тереза трохи збадьорилася; тривога, що супроводжувала її дорогою, почала відступати. Змалку вона вбачала у книжках знак таємного братства. Людина, у якої була така бібліотека, не могла заподіяти їй зла.
Він спитав, що їй налити. Вина?
Ні, ні, вона не хотіла вина. Якщо вона й вип’є чогось, то тільки кави.
Він зник за шторою, і Тереза підійшла до полиць із книжками. Взяла одну, що привернула її увагу. То був переклад Софоклового «Едіпа». Дивно було знайти таке в незнайомця!
Багато років тому Томаш дав їй цю книгу, порадивши уважно прочитати, а потім довго про неї говорив. Роздуми про неї він опублікував у одному часописі, й це перевернуло їхнє життя догори дном. Але зараз, дивлячись на корінець тієї книжки, Тереза заспокоїлася. Їй здавалося, ніби це Томаш навмисне лишив тут слід, послання, яке означало, що він сам це все влаштував. Коли той довгань повернеться, вона запитає, чому в нього ця книжка, чи він її читав і що він про неї думає. Отак хитрощами виведе балачку із небезпечної теми про це помешкання до звичного для неї світу Томашевих ідей.
Потім відчула, як їй поклали долоню на плече. Чоловік забрав у неї книжку, мовчки поклав на полицю і попровадив Терезу до дивана.
Вона знову подумала про фразу, яку сказала виконавцеві страти на Петржині. Цього разу вона вимовила її уголос:
— Ні, ні! Це не за моїм бажанням!
Була певна, що ця чарівна фраза вмить змінить ситуацію, але в цій кімнаті ті слова втратили магічну силу. Гадаю, вони навіть заохотили чоловіка до рішучих дій: він пригорнув її до себе і поклав долоню на її груди.
Дивна річ: цей дотик одразу ж звільнив її від страху. У такий спосіб інженер вказав на її тіло, і вона зрозуміла, що ставка у цій грі не вона (не її душа), а тіло, і тільки воно. Оте тіло, яке обмануло її, і вона його вигнала поміж інші тіла.
17
Він розстебнув ґудзик її блузки й дав зрозуміти, що далі вона повинна роздягатися сама. Тереза не виконала тієї вказівки. Своє тіло вона від себе прогнала, та не хотіла брати за нього ніякої відповідальності. Вона не опиралася, але й не допомагала йому. Її душа хотіла показати, що, не схвалюючи те, що зараз відбувалося, вона обрала нейтральну позицію.
Він роздягав її, і впродовж цього часу Тереза залишалася майже непорушна. Коли він поцілував її, вуста йому не відповіли. Потім вона раптом відчула, що лоно її зволожилося, і злякалася.